Понеділок, 15 Липня, 2024

Хроніка телефонізації столиці: від голуба з листом до АТС та мобільного звʼязку

Людина у ХХІ сторіччі не може уявити своє повноцінне існування без смартфона, мобільного звʼязку та інтернету. Й дійсно, поява звʼязку неабияк полегшила комунікацію між людьми та дала поштовх до подальшої індустріалізації суспільства. Але як жили кияни, коли звʼязку ще не було? Про пошту, перший АТС в столиці й мобільний звʼязок — далі на kyiv-future.com.ua.

Еволюція: з пошти на громадські телефони

За часів Київської Русі, жителі Києва вели листування за допомогою поштових голубів, слуг та листонош, які були досить культурними, освіченими та тактичними людьми й не мали привʼязки до ніяких поштових відділень, а буквально виконували функцію таксі, яке доставляє листи.

Прототип сучасної поштової системи зʼявився в Україні ще за часів гетьманства. Зокрема, в Києві перша досконала поштова система почала функціонувати у 1669 році за участі Демʼяна Многогрішного — саме він підписав “Глухівські статті”, які передбачали відкриття поштового звʼязку за московським зразком. 

А ось, безпосередньо, телефонний звʼязок бере початок у 1870-1880-х роках. в Сполучених Штатах Америки та Великій Британії. В Україну інновація дійшла тільки у 1882 році спочатку в Одесі, а за декілька років і в Києві. 

Варто зазначити, що перший столичний телефон зʼявився у 1884 році. Його було встановлено в ресторані “Семадені” та магазині Попова і могли його використовувати тільки працівники закладів для розвʼязання робочих питань. А ось наступного року було встановлено цілу телефонну станцію в приміщенні поштової контори за адресою вул. Хрещатик, № 24/26, де нині розташовано головний поштомат України.

1 квітня — не тільки День сміху, а й День народження столичного телефона

1 квітня 1886 року відбулося відкриття першої повноцінної телефонної станції в столиці. Наприкінці року існувало вже 175 номерів при чому 10% становили квартирні номери, а 55% — номера торговельних контор (для порівняння, на початку року їх було лише 60 одиниць).

Встановити телефон вдома у ХІХ сторіччі  — справжня розкіш, яку не всі могли собі дозволити навіть зі столичної інтелігенції. Тому, з часом, в Києві було відкрито пʼять пунктів з таксофонами, де 3-хвилинна розмова вартувала 25 копійок, але 1895 році тарифна плата розмови зменшилася до 15 копійок. 

Менше, ніж за десять років телефонний звʼязок розвинувся до 409 абонентів, а на кожній станції було 9 комутаторів, які використовували для зʼєднання з адресатом. В цифрах: щодня на один комутатор приходилось по 200. Великий попит звʼязку привів до необхідності відкриття додаткових ліній, тому у 1893 році на Подолі було відкрито нову станцію, яка містила 300 номерів.

Важливою датою в еволюції телефонізації столиці є 1901 рік, адже саме тоді було прокладено першу телефонну каналізацію на 12 на 24 канал. До монтування влада підійшла серйозно й будувала з високоякісного бетону “на декади”.

Поява дефіциту мобільного звʼязку та розширення телефонної мережі

У 1904-1912 роках телефонні станції містили 4,2 тисячі номерів, а місткість кабельної мережі сягала 4 тисячі пар. Розширення значно вплинуло не тільки на поширеність звʼязку, але й на його якість. Однак такого ресурсу вистачило лише до 1912 року, на сто киян перепадав лише 1 апарат, а умовних можливостей для технічного розвитку вже чинної системи звʼязку просто не було — тоді влада прийняла рішення про створення міської телефонної мережі у будівлі, де нині розташовується радіокомпанія України.

Після закінчення реконструкційних робіт уряд вже міг забезпечити 1,6 телефонним апаратом на 100 киян, для розуміння, тоді в Києві жило всього 261 тисяча містян, і цього повністю вистачало. Подальшу декаду влада навіть не розглядала питання з приводу розширення телефонних комунікацій, та за першу пʼятирічку кількість абонентів зросла, і на початку 1920 року сягала числа 8416. Але в черговий раз ресурси міської телефонної станції було вичерпано і настав період в історії, який прозвали “телефонний голод” — нові запити абонентів не могли здійснюватися фізично.

У 1931 році уряд прийняв рішення побудувати одну підстанцію на вул. Червоноармійська, а другу на вул. Грушевського і містили вони разом 600 номерів, але й такої кількості стало мало через паралельний розвиток радіо. Для покращення звʼязку тоді було прийнято рішення почати проводити радіозвʼязок за допомогою окремої трансляційної мережі, щоб зменшити частоту перебоїв на лініях.

Станом на 1933 рік в Києві було 3 телефонні станції:

  • Центральна — 6350 номерів;
  • Сталінська — 300 номерів;
  • Обласна — 400 номерів.

Ця галузь продовжила стрімко розвиватись з моменту присвоєння Києву статусу столиці України й в грудні 1939 року в місті діяльно близько 20 тисяч телефонів. Та Друга світова війна внесла свої корективи, зруйнувавши велику частину телефонії.

Відновлення звʼязку після Другої світової війни

Під час воєнного стану проводилися часткові ремонтні роботи, а ось вже у листопаді 1943 року було встановлено річні підстанції, які мали місткість у 200-300 номерів, а в січні наступного року було змонтовано ще одну на 1000 номерів. 

В період з 1946-1948 років міська телефонна мережа почала працювати над створенням чіткої системи організації телефонії у місті. У 1953 році потужність АТС була на довоєнному рівні, а ще через десять років кількість абонентів столиці сягала позначки 70 тисяч і стаціонарний телефон був в кожній столичній квартирі. 

У 1970 році було введено систему автоматичного визначення номерів, а релейне обладнання змінили на електронне. “Алтай” став головним провайдером радіотелефонного звʼязку.

Звʼязок після 1991 року та поява цифрового звʼязку

До здобуття незалежності в Києві було залучено аналогові системи комунікації, але після 1991 року їх почали розміщувати декадно-кроковими АТС. У 1996 році було проведено тотальну реорганізацію парку таксофонів на карткову систему. Станом на “нульові” в столиці налічувалося 368462 номерів, де 80% з них — цифрові. Тоді ж і почали будувати у магістральне кільце та транзитні станції, які б могли дозволити розширити мобільну мережу ще більше. У 2000 році в столиці зʼявився інтернет від “Укртелеком”, який пропонував 4 мережі для зʼєднання зі світовим інтернетом та різні види тарифу. 

З розвитком стільникової мережі люди почали позбуватися стаціонарних телефонів. У 2005 році в столиці всього налічувалося 9 млн телефонів, де 7,5 млн — домашні, а ось у 2015 році всього налічувалося 8,4 млн. Порівняно з “нульовими”, у 2024 році на вулицях ми не можемо помітити таксофонів, а лише у місцях скупчення людей, наприклад, вокзалах. 

Різкий ріст попиту на мобільний звʼязок можна пояснити тим, що у 2000 році “Київстар” презентував безкоштовні дзвінки всередині мережі — він став першим оператором, який пропонував послуги з роумінгу. Але деякі кияни все ж таки вважали стільниковий звʼязок дорогим, та коли уряд ухвалив рішення про заборону оплати на вхідні дзвінки, то попит на сім-карти зріс і зʼявилися оператори “Джинс” та “djuice”.

У 2007 році до Києва завезли перший iPhone — це стало поштовхом для розвитку мобільного звʼязку та інтернету. Впродовж 2018-2020 років “Київстар” невпинно працює над удосконаленням мережі інтернет, 4G зʼявляється в Україні, а потім його покриття проводять і в столичному метрополітені. 

Latest Posts

.,.,.,.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.