П’ятниця, 19 Липня, 2024

Історія Видубицького монастиря в Києві

Видубицький Михайлівський монастир – один із найбільш таємничих та цікавих монастирів Києва. Схований у лісі на дніпровському схилі, цей монастир зберігає колорит давніх княжих та козацьких часів – періоду найбільшої величі Києва. Монастир являється одним з найкращих архітектурних ансамблів України, який вирізняється поєднанням будівель різних епох, органічною єдністю архітектури та ландшафту. А ще тут можна насолоджуватись панорамним виглядом на столицю. Дале на kyiv-future.com.ua.

Легенда монастиря

​На території Володимирської гори є урочище, яке колись місцеві жителі називали “Чортовим беремищем”. Там колись стояло язичницьке капище з дерев’яною фігурою Перуна, повелителя грому й блискавки, із золотим шоломом та срібними вусами. 

Свого часу князь Володимир, якому й випало хрестити Київ, задля язичницької еліти запровадив язичницький пантеон богів, серед яких зокрема були Перун, Дажбог, Стрибог та Велес. Проте його пріоритети змінилися, тому заради зміцнення престижу держави та покращення стосунків з Візантією, з якою Русь і так мала найтісніші зв’язки, вирішив провести у 988 році Хрещення Русі.

Під час самого Хрещення християни особливо не панькалися з язичницькими ідолами. Дерев’яні статуї просто кидати до землі, деяких тягли до Дніпра та кидали до води. Перун не був винятком. Тим яром, де пролягає траса Київського фунікулера, його і стягли вниз, на Поділ, і пустили у Дніпро. Кияни бігли берегом річки, нажахані тим, що відбувалося, плакали й просили: “Видибай, Боже, видибай!”. І нібито почувши їхні молитви та прохання, Перун з’явився з дніпровських вод біля того місця, де потім було побудовано Видубицький монастир.

Історія виникнення монастиря

Історія монастиря розпочинається з печер, які розташовані поруч з ним, на Звіринці. Вважають, що тут існував підземний монастир ще задовго до того, як Володимир прийняв християнство. Після того, як гоніння на християн припинилися після 988 року, монахи вийшли з підпілля та заснували новий монастир, який назвали Видубицьким за назвою місцевості. 

З часом печери перетворилися на своєрідний підземне кладовище Видубицького монастиря, а власне монастирське життя повністю перейшло у наземну частину. Монастир, збудований на поверхні, спершу був дерев`яним, тому від цього періоду його існування нічого не залишилося через часті пожежі. У 1054 році Ярослав Мудрий, роздаючи землі своїм синам, подарував урочище Видубичі наймолодшому сину Всеволоду. Новий господар взяв на себе обов`язки покровителя монастиря і в 1070 році, вдячний Богові за народження сина, почав тут будівництво кам`яної церкви. Оскільки монастир стояв понад самою річкою, нову церкву присвятили Архістратигу Михаїлу – захиснику від водної стихії.

На початку 17 століття монастир стає центром літописання. У 1116 році тут було завершено ігуменом Сильвестром другу редакцію всім відомої “Повісті минулих літ”. Автором багатьох літописних статей кінця 12 століття був видубицький ігумен Андріан. А князь Володимир Мономах зібрав у родовому монастирі велику на той час бібліотеку, що сприяло літописанню.

Місце монастиря в політичному житті

Видубицький монастир активно брав участь у політичному житті Київської Русі. Тут, поруч з Михайлівською церквою, традиційно збирався на раду руське військо. У 1094 році тут відбулося примирення князів Святополка, Володимира Мономаха і Ростислава перед їхнім спільним походом на половців. Князі також використовували монастир як в’язницю.

Вплив князівства на монастир

Являючись батьківщиною Мономаховичів, Видубицький монастир постійно страждав через князівські чвари. Так 1169 року, під час нападу на Київ Андрія Боголюбського, загинуло близько тридцяти місцевих ченців, які заховалися від нападників у печерах. 

Від кривавого 17-го до 18-го століття монастир перебував у занепаді, у Звіринецьких печерах лежали останки видубицьких монахів, які загинули, ховаючись від монголів. Принаймні так ідентифікують скелети, знайдені в печерах Зайченко. І тільки у 1630 рік, коли монастир відбили в уніатів, Петро Могила ініціював реставрацію Чудо-Михайлівської церкви. Пізніше храм був зруйнований під час пожежі, потім відбудований, а також він постраждав у 1918 році від вибуху порохових складів на Звіринці.

​Схема розташування монастиря

Архітектурний ансамбль монастиря сформувався на перетині 17-го та 18-го століть, коли за ініціативи стародубського полковника Михайла Миклашевського були зведені Георгіївський собор і трапезна. Пізніше, за гетьмана Апостола, була додана надбрамна дзвіниця. У другій половині 18 – середини 19 століття ансамбль доповнюють будинок ігумена, братський корпус, огорожа та інші споруди, пам’ятки некрополя, що здавна існував при монастирі. 

Невеликий мис, що виступає зі східного боку, зайнятий Михайлівським храмом. Майже у лінію з ним на захід уздовж схилу пагорба розташований витягнутий корпус трапезної з церквою Преображення (Спаса); перпендикулярно до трапезної на південь від апсиди – братський корпус, що формує східний фронт головного подвір’я. 

Спаська Трапезна церква – унікальна споруда монастирського комплексу, побудована у 1696-1701 роках, водночас з головним храмом святині — Георгіївським собором. Цінність цієї невеликої будівлі полягає у тому, що вона дійшла до нашого часу у первісному вигляді та не була перебудована. В Трапезній церкві є також чимало цікавих розписів епохи бароко, серед яких виділяються “Таємна вечеря” та “Воскресіння Лазаря”.

Через цікаву властивість храму зберігати тепло навіть у холодну пору року, Спаську церкву ще називають Теплою.

З Трапезним храмом пов’язаний ще один досить курйозний факт: біля входу до святині можна побачити цікавий герб Михайла Миклашевського, полковника Стародубського, який був фундатором цього храму. Під час спорудження Лядських воріт на Майдані Незалежності, лук із перехрещеними стрілами помилково використали, як герб Києва.

А от вже західний бік подвір’я обмежений будинком ігумена та дзвіницею, побудованою поряд. Головний підхід до монастиря та надбрамної дзвіниці організовано уздовж північних мурів огорожі.

Варто відзначити на території існує також некрополь, де поховано чимало відомих людей: меценати Богдан і Варвара Ханенки, основоположник наукової педагогіки Росії Костянтин Ушинський, віє є українцем, між іншим. Варто відзначити, що мавзолей відомого інженера-гідротехніка Миколи Лелявського був створений за авторством видатного архітектора Владислава Городецького.

Видубицький монастир в радянські часи

Після встановлення радянської влади в місті, у 1924 році монастир змушений був “саморозпуститися”. Цінні релігійні артефакти були конфісковані, трапезну перетворено на клуб робітників деревообробного комбінату, а братські келії стали домом для їхніх сімей. Служба в Михайлівській церкві тривала до 1936 року, поки активісти комсомолу не розклали на монастирському дворі вогнище з іконостасів. Під час війни споруди монастиря не постраждали, але у 1967 році пожежа знищила всю внутрішню прикрасу Георгіївського собору та колекцію стародруків. Після цього у 1969 році територію монастиря передали Інституту археології АН УРСР.

А от вже в 1992 році комплекс монастирських споруд був переданий Українській православній церкві Київського патріархату.

Насправді гуляючи територією Видубицького Монастиря, поруч з віковими святинями, час неначе зупиняється, адже храм знаходиться у чудовому місці – із заходу виходить до Дніпра, а з інших трьох боків оточений крутими схилами, на яких висаджено релікти Центрального ботанічного саду імені Миколи Гришка. На зміну міським турботам та метушні приходить благодать та спокій. Тому тут не лише можна поповнити свій багаж знань про культуру та архітектуру, але й вдасться відпочити від шумного Києва.

Latest Posts

.,.,.,.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.