У Києві є безліч романтичних куточків, але є місце, куди завжди приходять закохані. Напевно, ви здогадалися, що мова йде про Парковий міст, який кияни називають по-різному: Чортів, Поцілунків і навіть Міст самогубців. З цією будівлею пов’язано багато історій – як романтичних, так і драматичних. Далі на kyiv-future.
Споруджений між Міським садом і Хрещатим парком, цей міст виконував цілком прагматичне завдання – поєднував два валуни, які утворилися після зсувів ґрунту. Але незабаром Парковий міст здобув безліч інших назв і титулів, ставши культовим місцем Києва.
Малий міст Патона. Творіння славетного вченого
На початку ХХ століття на місці майбутнього Паркового мосту стояв споруджений нашвидкуруч дерев’яний місток через Петрівську алею. Споруда була ненадійною, та й зсуви постійно створювали додаткові загрози. Міська влада розв’язала проблему радикально, запросивши відомого інженера, професора Євгена Оскаровича Патона.
Спочатку обговорювали ідею тунелю, яку Патон відкинув, запропонувавши збудувати ажурний металевий міст між двома валунами. До літа 1909 року проєкт нової будівлі був готовий, і почалися роботи. Саму конструкцію встановили в лютому 1910 року, остаточні випробування пройшли восени того ж року, а 22 листопада Парковим мостом пройшлися перші пішоходи. Щоправда, роботи з доброустрою територій тривали ще близько року – напевно тому офіційно вважається, що міст був побудований у 1912 році.
Як Парковий міст став Мостом закоханих
Новий Парковий міст одразу ж сподобався киянам: звідси відкривався чудовий краєвид на місто, що потопало в зелені. Саме сюди йшли закохані парочки. І з’явилося повір’я: якщо закохані, взявшись за руки, пройдуть мостом, то не розлучаться ніколи. І схоже, що саме тоді витвір Патона отримав свою негласну назву – Міст закоханих чи Поцілунків.
Але дуже скоро на Парковому трапилася трагедія: юний студент кинувся вниз через нерозділене кохання. Випадок набув резонансу, і багато інших юних створінь потягнулися сюди, щоб звести рахунки з життям через нерозділені почуття. Навіть якийсь час на мосту чергував поліцейський, щоб зупиняти самогубців. З того часу міст прозвали Чортовим.
Але як би не змінювалася політична ситуація в країні, традиція приходити на міст із коханою людиною зберігалася за всіх часів. Запитайте у своєї бабусі чи мами про Міст закоханих – і вони неодмінно згадають якийсь романтичний епізод.
Бурхлива історія Паркового мосту
За більш ніж сторічну історію Парковий міст знав різні часи! Коли прийшли більшовики, споруда ледь не зникла: люди, щоб зігрітися та пережити зиму, просто розібрали дерев’яні настили на дрова.
Але потім міст відновили та навіть розмістили ліхтарі. Це було так зворушливо і бентежно, коли ліхтарі запалювалися, освітлюючи тьмяним світлом міст, що веде на інший берег. За легендами, тут опівночі бачили привид юнака, який шукав свою кохану, але з ним краще було не зустрічатися! Зрозуміло, що романтична атмосфера приваблювала – люди обожнювали Парковий міст з його легендами.
Під час фашистської окупації міст дещо постраждав, але після війни вчений Євген Оскарович Патон удосконалив і зміцнив свою будову.
Мало хто знає, що в 1983 році застарілий Малий міст Патона замінили новою конструкцією – його точною копією. Ним займалися інженери-проєктувальники, а оригінал вирушив до історико-культурного музею-заповідника Переяслава-Хмельницького.
Зауважимо, що цей міст завжди опинявся у центрі знакових подій країни. Так, під час Революції Гідності настил мосту та частина конструкцій були пошкоджені. Але стараннями громади міста Коломиї все було відновлено. Тепер на мосту можна побачити пам’ятну табличку про це – слова подяки киянам від мешканців Коломиї.
Пам’ятник вічного кохання: Мокрина та Луїджі
Навесні 2013 року неподалік від знаменитого мосту з’явився пам’ятник: двоє немолодих людей обіймаються. Це українка Мокрина Юрзук із села у Кам’янці-Подільській області та італієць Луїджі Педутто з міста Кастель-Сан-Лоренцо. Вони зустрілися і покохали одне одного, бувши в’язнями фашистського табору, розташованого в Австрії. Почуття допомогли юнаку та дівчині вижити, але разом вони не змогли залишитися. Після звільнення Мокрину відправили додому у Радянський Союз, а Луїджі не дозволили поїхати з нею. І він, і вона створили сім’ї, мали своє життя, але пам’ять про перше кохання не згасала. Через шість десятиліть італієць знайшов кохану своєї юності, і вони зустрілися. Луїджі двічі на рік відвідував Мокрину впродовж декількох років, познайомився з її родиною та дорослими дітьми, і навіть був присутнім на відкритті пам’ятника.
Здається, цей міст має свою місію – він поєднує не лише дві частини парку, а й закохані серця. Зараз поруччя і навіть настили споруди списані освідченнями в коханні, а на ажурних огорожах можна побачити безліч замків і стрічок, що символізують любов. Закохані й тепер йдуть сюди, щоб сказати найважливіші слова та скріпити освідчення ритуалами. І хоча є думка, що металеві замочки ускладнюють конструкцію і шкодять мосту, це нікого не зупиняє – тут весь час з’являються нові символи кохання.
