На початку 19 століття, один письменник сказав, що рідкісна птаха долетить до середини Дніпра. На той час і для киян переправитись на лівий берег було досить великою проблемою, адже стаціонарного мосту, який би сполучував правий та лівий береги не було. Це звісно пояснювалось тим, що лівий берег був болотяною місцевістю, тому мало хто хотів відвідувати його, але важливим сполучення Лівобережного та Правобережного Києва залишалось все одно. Так почалися думки щодо стаціонарного мосту. Далі на kyiv-future.
Історія створення
Досить довго в Києві вирішували яким саме має бути міст через Дніпро, окрім цього ще однією важливою частиною було те, хто буде проектувати та контролювати будівництво моста. Свій вибір зупинили на проекті інженера з Британії Чарльза Віньйола. Звісно перед початком будівництва проект погодили з Миколаєм Першим, до речі, саме на честь імператора міст було названо Миколаївським.
Підвісну конструкцію також обрали не випадково, адже саме такі мости були популярні серед європейських країн. До того ж конструкція моста була достатньо рухомою для того, щоб встояти при сильному вітрі або сейсмічній активності. А виробництво комплектуючих для такого моста було досить бюджетним.
Тож 11 вересня 1848 року було розпочато велике будівництво мосту. Що цікаво, що різні частини мосту виготовлялися і звозилися до Києва з усього світу. Так, наприклад, металеві конструкції було виготовлено в Бірмінгемі. Їх доставили до Ліверпуля, звідки повантажили на кораблі та відправили до Одеси. Звідти вже волами доставили до Києва.
Також у цього мосту були свої особливості.
Його було побудовано на 5-ти опорах, в народі їх ще прозвали биками, в яких були утворені арки з невеличкими баштами. На опорах розмістились спеціальні короби, завдяки яким вдалося встановити ціпки. Перекриттям були спеціальні балки, а от покриттям служив бетонний масив. Міст довжиною 776 метрів, та шириною 16 метрів став найбільшою архітектурною пам’яткою столиці. До речі, модель цього мосту була виставлена в музеї в Лондоні у 1851 році.
Освячення моста було проведено тоді, коли й освячення памʼятника Володимира Великого у 1853 році.
Що важливо, що міст для пішоходів було відкрито майже через рік, а от транспорт на нього запустили у 1855 році. До речі, пересування транспорту по мості було платним, 20 копійок з повозки з одним конем, та 40 копійок з пари коней. Щоб перевести корову слід було заплатити 6 копійок, а коня – 9 копійок.
Також міст мав рухому конструкцію, що дозволяло кораблям без проблем проходити через міст. Щоб розвести міст треба було повернути спеціальний механізм, для цього треба було 4 дорослих чоловіки.
Міст між 19-м та 20-м століттями
На початку 20 століття, Дніпро обмілів якраз під розсувними секціями. До того ж ширина цієї секції стала завузькою для кораблів, тому було прийняте рішення про велику реконструкцію мосту. Навіть було проведено великий конкурс на новий проект у 1897 році, який виграв київський інженер Аполон Лоський.
В червні – жовтні 1898 року було проведено велику реконструкцію. Замість розсувної частини поставили стаціонарну, зробили вищою арку, а фарватер річки поглибили. Поки була реконструкція мосту, київська влада організувала переправу між берегами у вигляді двох поромів, які курсували цілий день. Також, щоб продовжити Миколаївський міст, було створено Русанівські мости. А вже в 1912 році по мості пустили бензиновий трамвай, який їхав з центру Києва, Контрактової площі до Броварів.
Руйнування мосту та побудова нового
Наприкінці битв за Київ у 1920 році. під час відступу польських військ Миколаївський міст було підірвано за наказом генерала польської армії. Пряме влучання в середину мосту призвело до повного його руйнування. Тому протягом декількох років лише деревʼяний міст сполучав правий та лівий береги Києва. У 1921 році спеціальний загін підірвав залишки кріплень, щоб вони не заважали навігації, таким чином вони затонули.
У період з 1921 по 1923 роки київська влада розглядала велику кількість проектів нового мосту. До відбудови мосту планували приступити ще у 1921 році, але проект який задовільнив би всіх Патон надав лише у 1924 році. На той час спеціальна комісія зі свого боку перевіряла усі можливі варіанти, і зробила висновок, що ціпова система мосту не підходить, адже розрив ціпка у будь-якому місці викличе повне руйнування мосту. До того ж на той час взагалі не було ніякої технічної можливості підійняти ці кріплення з дна. А також, вже було зрозуміло, що міст такого формату досить тяжко переносить навантаження. Тому відбудову потрібно було робити в форматі балкової схеми. Новий міст побудували на 4,2 метра вищим за попередній. Також новий міст був ширший, та його вантажомісткість була більша ніж у попередника.
Будівництво тривало лише 10 місяців, основна металева конструкція була зібрана всього за 85 днів. Найкращі інженери слідкували за будівництвом та правильністю збирання моста. Що цікаво, що основним матеріалом слугували балки, що знаходились на березі Дніпра після того, як у 1919 році розібрали стратегічні шосейні мости Києва. Тому з матеріалами тут пощастило. Його було відкрито 10 травня 1925 року. Його названо на честь революціонерки Євгенії Бош, яка покінчила життя самогубством за декілька місяців до відкриття мосту.
Цей міст також було зруйновано, але вже Червоною армією у 1941 році. Німці в свою чергу записали руйнування мосту до своїх перемог і навіть показували кадри в документальному фільмі про взяття Києва. Окремо навіть є кольорова фотографія, яка була зроблена у другій половині вересня 1941 року. Після Великої Вітчизняної війни відновлення мосту не планувалося. Він досить довгий час так і стояв зруйнований. Опори мосту збереглися до 1950-х років. Деякий час вони навіть використовувалися як кріплення для лінії електропередач, але згодом були підірвані незадовго до того, як почалося будівництво мосту Метро. Більше на цьому місці нічого не будували. Але в 2010 році, коли рівень води в Дніпрі став значно менший, досить добре можна було розгледіти залишки трьох останніх опорних конструкцій цього мосту.
Після війни в столиці стався справжній бум будівництва мостів. У 1949 році збудували залізничний міст,в 1953 році зʼявився міст Патона, а в 1957 році було побудовано пішохідний міст на Труханів острів. Через 6 років зʼявився Рибальський міст, а згодом і міст – метро. Закриває цю хронологію звісно Московський міст, який зараз називається Північний. Пізніше, за рік до Незалежності України зʼявився Південний міст. У 2010 році зʼявився Гаванський міст, ну і останній Дарницький залізнично-автомобільний міст.
Зараз йдуть розмови про відновлення будівництва ще одного мосту, який вже досить довго ржавіє на очах у киян, але поки що справа з місця не рухається. З іншого ж боку, цей міст є досить прибутковим для столиці у вигляди локації для різноманітних зйомок не лише українських виконавців, а й для реклами світових брендів. Тому можливо і не погано мати такий індустріальний оазис майже в центрі Києва.
Сьогодні кожен міст допомагає розвантажити місто від щоденного потоку автомобілів та громадського транспорту, але з кожним роком автомобілів більшає, а от кількість мостів лишається незмінною.
Можливо через декілька років київська влада задумає будівництво ще кількох мостів? Хто знає.
