Кожне велике місто сповнене таємниць. Слухаючи розповіді людей похилого віку про високий рівень пристойності в давнину, складно повірити, що найвідоміші історичні локації Києва колись були осередком доступного кохання. Про це свідчать безліч задокументованих фактів, а також світлини, які збереглися до наших часів. Далі на kyiv-future.
Історія розвитку проституції в Києві
За часів панування Російської імперії на території сучасної України проституція була однією з основних проблем, з якою влада намагалася боротися. Заборонити доступ до легкого кохання пробували Петро І, Катерина ІІ та Павло І, але будинки розпусти продовжували функціонувати підпільно.
За часів правління Миколи І проституцію було офіційно дозволено, але місця розпусти повинні були функціонувати під суворим контролем поліції та лікарів.
На території Києва розквіт ескорту виник у другій половині ХІХ століття, коли розпочалася активна забудова міста.
На початку ХХ століття будинки розпусти розподілили на кілька категорій:
- Елітні установи для заможних клієнтів. У таких закладах був хороший ремонт та нові меблі;
- Борделі середнього класу – для чиновників, офіцерів, студентів та кадетів;
- Заклади найнижчого класу – для солдатів, середньостатистичних робітників та безпритульних.
З роками попит на дівчат легкої поведінки лише зростав, тому й досі можна скористатися послугами ескортниць Києва.
Найвідоміші борделі Києва
Після легалізації проституції у 1843 році найвідоміший будинок розпусти Києва розташовувався на території сучасного Печерського району. Однак після зведення там оборонної споруди для захисту міста, бордель перемістили в будівлю на Андріївському узвозі, де з 1988 року працює театр «Колесо».
Після легалізації проституції за новим законом будинки розпусти не могли функціонувати поблизу церков та навчальних установ, тому заклад перенесли в Голосіївський район на вулицю Ямську. Свого часу цю територію порівнювали з Кварталом червоних ліхтарів у Амстердамі.
Наприкінці 1870-х років осередок проституції розташовувався в самому центрі столиці на території сучасної Київської мерії. Пристойні дівчата намагалися уникати вечірніх прогулянок центральними вулицями міста аби їх не переплутали з повіями.
За законом у кожному борделі повинна була працювати керівниця. Деякі власниці подібних закладів зловживали своїм становищем та забирали в повій усі зароблені гроші. Через це дівчата легкої поведінки домовлялися з директорами кафетеріїв про підпільну співпрацю. У столиці швидко з’явилося чимало подібних борделів, які функціонували під виглядом звичайних закладів харчування.
Найелітніші будинки розпусти Києва розташовувалися на Європейській площі та на вулиці Саксаганського.
Особливості роботи повій Києва
За правилами, які встановив Микола І повії повинні були обмінювати власні паспорти на спеціальні «жовті квитки», в яких фіксувалися щотижневі медичні огляди дівчат. Якщо власниці будинків розпусти своєчасно самостійно виявляли хвороби у своїх підопічних, то організувати лікування можна було коштом держави. Таку практику запровадили через те, що за кілька років роботи середньостатистична дівчина легкої поведінки ставала носійкою одразу декількох венеричних захворювань.
Кожен будинок розпусти повинен був функціонувати під керівництвом жінки віком від 30 до 60 років, яка походила з благонадійної родини.
На подібну роботу приймали дівчат віком від 16 років. У елітних повій Києва за одну ніч було від 4 до 6 клієнтів, натомість дівчата з дешевих борделів могли обслуговувати понад 10 чоловіків за зміну. Повії працювали в цій сфері не більше 3 років поспіль.
Найактивніша діяльність будинків розпусти припадала на вихідні. Дівчата зустрічали клієнтів під гучну музику та пропонували розпочати вечір з азартних ігор.
