Якби не українка Катерина Ющенко, ми могли б не мати портативних зарядних пристроїв та смартфонів та ще багато чого. Саме її портрет прикрашає Всесвітній музей обчислювальної техніки у Великій Британії та галерею програмістів знаменитого Музею комп’ютерної історії Кремнієвої долини. Все тому, що саме кібернетикиня Катерина Ющенко першою у світі створила формальну мову адресного програмування та започаткувала школу теоретичного програмування. Про історію її життя та наукові здобутки розповідаємо в статті на kyiv-future.
Донька ворога народу
Майбутня науковиця народилась у Чигирині 8 грудня 1919 року. Її батько Логвин Федорович Рвачов був учителем історії та географії. Росіянин за походженням, він цікавився історією України та знайомив з нею своїх п’ятьох дітей, проводив для них екскурсії місцями козацької слави.
Саме через це у 1937 році його заарештували та визнали українським націоналістом. Коли мати вирішила довести невинність чоловіка та принесла до КДБ документи, які підтверджували його участь у революційних подіях, її теж заарештували, а папери спалили. Батьків Катерини засудили до 10 років ув’язнення. Додому вони вже не повернулись. Батько був розстріляний, а мати відправили у заслання. Лиш посмертно їх реабілітували у 1954 році.
Катерина Рвачова у цей час вже навчалась на фізико-математичному факультеті у Київському університеті. Вона вірила в радянський лозунг про те, що не нестиме відповідальності за батьків. Проте, була відрахована з вишу. Спробувала прийти на прийом до ректора, але його самого напередодні засудили як ворога народу. Тож, довелось забрати документи та шукати щастя деінде.
Спочатку дівчина поїхала до Московського університету. Її прийняли на навчання, але як «доньці ворогів народу» не надали гуртожиток. Тоді вона вирушила до Воронежа, подала документи, але приїхавши до міста, випадково побачила оголошення про набір студентів в Узбецький державний університет, який надавав гуртожиток, стипендію та оплачував проїзд. Смілива дівчина поїхала в далекий Самарканд.
В роки Другої світової війни Узбецький університет було об’єднано з Середньоазійським державним університетом, що в Ташкенті. Катерина продовжила навчання там. Водночас працювала на військовому підприємстві, яке виробляло приціли для танкових гармат, а пізніше – запальником-підривником на шахті та на бавовняних полях.
Увесь цей час Катерина не забувала про Батьківщину, навіть писала ліричні вірші, які університетський ансамбль виконував на концертах.
Коли у 1944 році Україна була деокупована, Катерина вирушила додому. Спочатку стала вчителькою математики в школі у Житомирській області. Згодом вчителювала у містечку Стрий й викладала не лише математику, а й українську мову та літературу й історію.
У 1946 році вона дізналась про відкриття у Львові філії Інституту математики Академії наук УРСР. Катерині вдалось поспілкуватись із її очільником Борисом Гнєденко, який оцінив червоний диплом та знання амбітної дівчини та запросив її до Львівського відділу теорії ймовірностей. Саме тут з 1946 по 1960 рік тривав початок її наукового шляху.
Переїзд до Києва
У 1950 році Гнєденко запропонував Катерині перевестись до Києва. Талантом науковиці захоплювались навіть її наукові опоненти. У цей час вона захистила кандидатську дисертацію та стала кандидатом фізико-математичних наук. Пропозицію свого керівника вона прийняла й продовжила науковий шлях у столиці.
Щоправда, теорією ймовірності більше не займалась, а стала старшим науковим співробітником Інституту математики АН УРСР. У лабораторії її долучили до надскладних розрахунків для запуску першого супутника, а невдовзі розпочались дослідження, пов’язані з програмуванням.
Подальший кар’єрний шлях Катерини Логвинівни складався так:
- старша наукова співробітниця (1950—1957)
- завідувачка лабораторії «Методи обчислень та розрахунків», згодом «Методів обчислень та програмування» (1950—1954)
- начальниця відділу методів обчислень та програмування в Інституті математики АН УРСР (1954—1957)
- завідувачка відділу автоматизації програмування при АН УРСР (1957—1962)
- завідувачка відділу теорії програмування Інституту кібернетики АН УРСР (з 1962).
Науковий прорив
Невдовзі після того, як Катерина Логвинівна очолила лабораторію, в інституті придбали обчислювально-аналітичні машини. У 1952 році також було передано перший у Європі комп’ютер «МЕОМ» та Ющенко почала роботу з ним. Пристрій був украй незручний. Він повільно працював, часто виходив з ладу, а пам’ять налічувала лише кілька байтів. Все ж, необхідність створення мови програмування була очевидною.
Катерина Ющенко вважала, що комп’ютер має переводити математичні формули в машинні коди. Для цього потрібна була програма, щоб пристрій працював коректно. Науковиця почала експерименти та разом із колегами розробила адресну мову програмування. У ній замість чисел вказувались адреси комірок пам’яті.
Ця розробка з’явилась на два роки раніше від мови програмування Fortran, на три роки випередила Cobol та на п’ять — ALGOL. Це був справжній прорив, який надав можливість писати програми, незалежні від розташування пам’яті комп’ютера. Цей винахід набув широкого використання не тільки в СРСР, але й за кордоном. Адресна мова була навіть використана при керуванні космічними апаратами. Проте, згодом публікації щодо неї в СРСР заборонили.
Катерина Логвинівна продовжувала свої дослідження, стала докторкою фізико-математичних наук та член-кореспонденткою АН УРСР, а також створила потужну наукову школу – підготувала 11 докторів та 45 кандидатів наук. Вона одержала дві Державні премії УРСР, премію Ради Міністрів СРСР, академічну премію імені Глушкова та Орден княгині Ольги.
Разом з Борисом Гнєденко та Володимиром Королюком Ющенко стала авторкою першого в СРСР підручника з програмування. Книга «Елементи програмування» була видана в 1961 році та перекладена на декілька мов. Також Катерина Логвинівна написала понад 200 наукових праць та отримала 5 авторських свідоцтв.
Особисте життя
Уся родина Катерини Ющенко працювала у царині математики та фізики. Старший брат Михайло став вчителем фізики та математики. Сестра Людмила також викладала математику. Середній брат Олексій захистив докторську дисертацію в галузі фізики. Найменший брат Володимир очолював харківський Інститут радіоелектроніки та став академіком. Усі племінники теж продовжили справу своїх батьків.
Чоловік Катерини, ще в роки життя у Львові, став Олексій Ющенко. Перший син у пари народився після їх переїзду до Києва. Тоді в столиці їм довелось знімати ліжко в комунальній квартирі. Саме тоді Катерина Логвинівна перейшла працювати до лабораторії «Методів обчислень та розрахунків», адже там надавали житло.
Всього в родині Ющенків було троє дітей та дев’ять онуків, більшість із яких також обрали фахом математику. Онука науковиці, названа на честь бабусі Катериною, теж стала відомою у цій царині.
Померла Катерина Логвинівна в Києві 15 серпня 2001 року, де і була похована, а її пам’ять шанують у всьому світі. Вона була однією з перших жінок-програмістів та випередила всіх у створенні мови програмування.
