З початку двадцять першого століття персональні комп’ютери поступово почали з’являтися ледь не в кожній українській родині. Зазвичай це були відносно невеликі системні блоки японського або американського виробництва, до яких під’єднано монітор, клавіатуру та мишку. Цей комплект спокійно міг поміститися за письмовим столом звичайного школяра чи студента, кардинально полегшуючи йому процес навчання чи роботи. Але так було не завжди. В першій половині двадцятого століття про примітивний прототип комп’ютера можна було лише мріяти. Далі на kyiv-future.com.ua.
Київ – батьківщина комп’ютерів
Мало хто знає, але батьківщиною електронно-обчислювальних машин, принаймні в Європі, можна вважати Україну. Ще до початку Другої світової війни науковець, пізніше академік АН УРСР Сергій Олексійович Лебедєв зацікавився питанням створення машини, яка могла б полегшити роботу з обчисленнями та іншими математичними та технічними завданнями. Навіть перебуваючи в евакуації та паралельно працюючи над державними замовленнями, він не залишав свою ідею і приділяв їй достатньо багато часу. Наприклад, вивчав двійкову систему програмування.
По закінченню війни С. О. Лебедєва призначають директором Інституту енергетики, а після реорганізації закладу – Інституту електротехніки. Поступово починається робота над створенням першої не тільки у Радянському Союзі, але й у Європі електронно-обчислювальної машини. Над її створенням працювали в одному з приміщень колишньої психіатричної клініки у Феофанії, що поряд зі столицею.
Перший комп’ютер займав площу близько 60 квадратних метрів, що дорівнює найпоширенішим розмірам звичайних квартир. Однак споживання електроенергії цим пристроєм було в рази більшим – більше 25 кВт. І це не дивно, адже ЕОМ складалася з понад шести тисяч ламп. При цьому швидкість операцій, які міг виконувати комп’ютер становила близько трьох тисяч на хвилину, що в сотні та навіть тисячі разів менше за сучасні системні блоки чи ноутбуки.
Хай там що, але цей комп’ютер дозволяв виконувати складні обчислювальні операції для народного господарства та військової промисловості протягом 1951-1957 років.
Прогрес не стоїть на місці
В 1957 році було ухвалено рішення розібрати першу радянську ЕОМ, а її деталі передати Київському політехнічному інституту. Однак Сергій Олексійович Лебедєв не зупинився на досягнутому і протягом наступних років працював над вдосконаленням приладу, створивши ще кілька суперкомп’ютерів.
Варто зауважити, що не тільки у Радянському Союзі працювали над створенням комп’ютерів. Успішні роботи проводилися й в Сполучених Штатах Америки, де теж під грифом цілковитої секретності вчені розробляли потужні обчислювальні прилади. Та й варто не забувати англійця Алана Тюрінга та його прототип комп’ютера – машину “Енігма”, за допомогою якої союзники зламували шифри німецьких військових.
Але існує велична відмінність між Радянським Союзом та Заходом. Які б світлі уми не працювали в наці СРСР, але майбутнє вони вбачали за великими ЕОМ, які б займали цілі корпуси наукових установ. Ймовірно саме таке ставлення до розвитку наукових досягнень спричинили те, що про історію створення першого комп’ютера в Києві знає лише невелика кількість українців, а ось в тому, що найкраща електронно-обчислювальна техніка виробляється в Сполучених Штатах Америки не сумнівається ніхто (на прикладі, “Apple” або “Motorola”).
Починаючи з 2000-х років в Україні поступово почали з’являтися різні компанії, які займалися зборкою іноземних комп’ютерів та гаджетів, або випускали на ринок власні розробки. В більшості випадків їхня якість є достатньо високою для того, щоб зайняти гідне місце на ринку електротехніки.
