Неділя, 19 Вересня, 2021

Із рубрики перлини міста: київські фонтани

Київ – це місто не просто багатовікової історії, це таке місце, де подих минулих епох пробивається через шкаралупу сучасності. Завдяки певним “магічним” елементам, які допомагають відчути нам його таємничу присутність, ми можемо перенестися в той далекий час, коли між вишуканими будинками вулиці Миколаївської (теперішня Архітектора Городецького) снували диліжанси, а коні цокали копитами тодішньою бруківкою. Одними з таких елементів є фонтани. Саме тому ми вирішили докладно розповісти вам про історію трьох старовинних київських водограїв від початку їх створення, і аж до наших днів, пише kyiv-future.com.ua.

Що заважало створенню фонтанів у Києві?

Перші фонтани почали з’являтися в Києві ще в 17 столітті, і використовувались вони для вирішення проблем з водопостачанням у чернецьких  монастирях. Так, у Братському монастирі було створено один, а ще два у Фроловському, обидва розміщені на Подолі. Проте це були скоріше протофонтани, адже на той час централізованого водопостачання як такого не існувало, а використовувався дерев’яний трубопровід, по якому вода текла самоплинно з Київських гір.

Але справжня історія київських водограїв починається з Контрактової площі 1749-го року…

Самсон або “Феліціан”

Ця ротонда-фонтан прикрашає головну площу Подолу й донині. Як уже було сказано вище його було створено в 1749-му році, що надає йому титул справжнього міського старожила. Київ 18-го століття користувався примітивним дерев’яним трубопроводом, вода по якому текла із джерел київських пагорбів. Саме з Андріївських гір і живився водою Самсон. Проблема водопостачання на той час в Києві була надзвичайно болючою. Наприклад, за відро річкової води потрібно було віддати 2 копійки, а зарплатня портового вантажника складала 75 копійок за день, йдеться в архівах Цифрової бібліотеки «Київ». Існувала навіть така професія як “водовоз”: люди, які мали коня та бочку заробляли 60 рублів на місяць, що було більше ніж платня постового та навіть спеціального технічного працівника, який отримував 50 рублів. Окрім річкової води, користувалися кияни й різноманітними колодязями та джерелами, які, проте, не завжди могли забезпечити їх чистою водою, що сприяло поширенню епідемій та отруєнь. Дощова вода разом з нечистотами потрапляла до підземних водойм, таким чином забруднюючи їх.Тому й не дивно, що місця з чистою водою користувалися загальною любов’ю у містян. 

Колись на місці фонтану був резервуар з підземним джерелом, з якого охочі брали воду. Тут і вирішили встановили круглу ротонду на чотирьох стовпах під якою красувалася статуя ангела, з чаші якого струменіла вода. Водночас, дах ротонди прикрашала двометрова статуя апостола Андрія. З часом його замінили на сонячний годинник, проте після масштабної пожежі 1811-го року він згорів разом з павільйоном. Пізніше фонтан відновили, але уже без годинника і зі статуєю Самсона, який роздирає пащу леву. Під час кожного свята воду у фонтані освячували, при цьому вішаючи на шию Самсону натільні хрестики. Взагалі, місце користувалося пошаною у киян, вони вважали, що поки існуватиме водограй, існуватиме і місто. Побутувала навіть легенда, що хто з приїжджих скуштує з нього води, той не зможе більше ніколи покинути місто.

В 30-тих роках XX століття фонтан розібрали, і життя його продовжилось лише у вісімдесятих, під час призначення Києву 1500-річчя. Тоді його відновили за збереженою копією, і зараз він прикрашає вже сучасну Контрактову площу, продовжуючи оберігати місто.

Серія чавунних фонтанів Термена

Поступово міська дума прийшла до висновку, що Києву, як одному з великих європейських міст, потрібна власна “централізована” система водопроводу. Після довгих дискусій та суперечок між владою та домовласниками (по суті – бізнесменами), у 1869-му році був затверджений проект інженер-капітана Аманда Струве. На його рахунку на той час уже було будівництво перших трамвайних ліній, системи газового освітлення вулиць та мосту через Дніпро, згадується в архівах Київводфонду. Вже в 1872-му році воду отримали такі вулиці як Хрещатик, Олександрійська (теперішня П. Сагайдачного), Васильківська та Бібіковський бульвар (теперішній Т. Шевченка). В міському саду було зведено дві водонапірні вежі, при яких, до речі, розташовувались житлові помешкання для обслуговуючого персоналу, а самі будівлі були обладнані телефоном та електрикою, – неймовірна розкіш для установ такого типу. Були проведено регулярне постачання до багатьох садиб (в останнє десятиліття XIX століття з 5000, 2000 мали водопостачання), квартир та будинків, а також створенні були пожежні крани. Так, значно впали ціни за одне відро води – тепер воно коштувало чверть копійки, проти двох в минулі часи. 

Під час такої “водяної модернізації”, знайшлося місце і для фонтанів. Відтак, планувалося, що кожен зможе брати звідти воду для своїх потреб безкоштовно, але тільки відрами або кухлями. Було створено сім близнюків – сім однакових чавунних фонтанів. Фонтани відливалися на заводі Термена, про що й говорить оригінальне клеймо, яке збереглося донині. Цікаво, що вартість одного разом з установкою та бетонним фундаментом сягала 6-ти тисяч рублів. Перший, вірніше нульовий, фонтан встановили на Царській (теперішня Європейська) площі ще на початку 1870-тих. І поки він не заважав візникам все було чудово, але згодом там проклали трамвайні шляхи, і фонтан довелося прибрати. Іншим пощастило трохи більше: збереглися фонтани у сквері біля театру ім. Франка, у  Міському саду (колишній Царський), Маріїнському парку та поблизу Золотих воріт. Ще один розташовувався на Софійській площі , але потім його перемістили у сквер Олеся Гончара, де він стоїть і досі. До слова, цей сквер є одним з улюблених місць для відпочинку киян, не в останню чергу завдяки фонтану. Найменше пощастило водограю, який стояв на Караваївській площі (теперішня Льва Толстого), – на схемах 1920-го року його уже немає, це дозволяє припустити, що він заважав рухові, і був безслідно прибраний звідти.

Історія фонтанів на майдані Незалежності

Історія фонтанів на майдані Незалежності починається в 1840-му році. Тоді тут спорудили восьмикутний резервуар, який живився водою з джерела, і одночасно виконував функцію пожежного крану та слугував місцем водопою для тварин. Власне, чи то через його непрезентабельність, чи через те, що фонтан було споруджено на кошти тодішнього київського деспота-губернатора Дмитра Гавриловича Бібікова, водограй прозвали “Уродом”. Цікаво, що, коли у 1869-му році площу перейменували на Хрещатицьку, сам Олександр II затвердив документ де писалося: “на Хрещатику, де фонтан “Урод””. Пізніше хотіли включити фонтан у централізований водопровід, з уже відомим нам чавунними близнюками, проте замість фонтану вирішили побудувати на тому місці будинок міської думи. Тому площа стала Думською і залишилася без фонтану.
            Згодом, у 1906-му році тут все ж облаштували невеличкий фонтанчик, проте буремні події українських визвольних змагань він не пережив. Тому, коли місту знову вернули столичний статус, уже за часів радянської влади, тут облаштували новий фонтан, – з бронзовою чашею та фігурами радянських фізкультурників, а саму площу перейменували у площу Калініна, на честь “всесоюзного старости”. У 1941-му році, відступаючи з Києва, радянські війська висадили у повітря весь Хрещатик, було пошкоджено й сам фонтан. Проте після повернення радянської влади, площу відновили та перейменували – вона отримала назву “Жовтневої революції”, тоді ж відновили і водограй, зробивши його каскадним. До святкування 1500 річниці Києва, у 1982-му році, фонтан отримав назву “Дружби народів”(а в народі “Рулетка”), і символічно став містити 1500 струменів. Але, все ж, він значно “просідав” на фоні самої площі, було помітно, що його споруджували з квапливістю. Тому його знову реконструювали у 1983-му році. На цей раз обрали довоєнний образ – зі статуями трьох дівчат: України Білорусі та Росії. Після здобуття незалежності, у 1991-му році, водограй в черговий раз змінили, такий самий вигляд він має і донині. Власне, з 1991-му року в Києві облаштували близько 90 фонтанів та фонтанчиків, які прикрашають зараз різноманітні київські сквери та парки.

Latest Posts