Однією зі сторін історії Києва, яка може багато чого розповісти про жителів і життя столиці 50-100 років тому, є столичні кладовища. Більшість некрополів Києва давно були закриті, деякі приходять в запустіння, поступово зникаючи в заростях. Деякі перетворилися в історико-меморіальні заповідники, деякі були знищені радянською владою. Ми поговоримо про самі відомі кладовища столиці, які стали останнім притулком для відомих діячів і зберігають свої таємниці. Далі на kyiv-future.
Лук’янівське кладовище
Початок історії цього кладовища датується 1871 роком, бо саме з цього часу на місці де і до цього дня знаходиться цвинтар, почали ховати загиблих пацієнтів з найближчої лікарні. Через 7 років уряд вирішив зробити офіційне кладовище, тому що місцевість швидко обростала пам’ятниками та хрестами. Оскільки кладовище було з самого початку під управлінням міської влади, то невелика каплиця на території з’явилася тільки в 1887 році, через 16 років після перших поховань в цій місцевості.
Але каплиця була дуже маленькою, та не справлялася з покладеними на неї обов’язками з ритуальних послуг і вимагала розширення. Про це подбав в 1910 році полковник Мирович І.В., вклавши в переобладнання каплиці фінанси. Побудований храм назвали на честь дружини полковника Катерини, яка лежала на цьому ж кладовищі.
Коли на величезному Байковому кладовищі закінчилося місце для похорону католиків, частина Лук’янівського кладовища була відведена для цих потреб. Також на кладовищі було відведено ділянку для поховань в’язнів Лук’янівської в’язниці. Так що на кладовищі покояться революційні діячі, такі як Микола Беверель, Лодінскій і Роговський. Але не тільки революціонери спочивають на цьому кладовищі, також воно стало останнім притулком для композиторів, письменників і вчених.
Закрилося кладовищі в 1962 році, а в 1972 році знесли церкву, остаточно припинивши функціонування кладовища, залишивши тільки можливість підзахоронення до родичів. А в 1994 році Лук’янівський цвинтар набув статусу історико-меморіального заповідника, яким є і донині.
Кладовище на Замковій горі
Замкова гора одне з культових місць Києва, історичне місце де розташовувалися колись найдавніші поселення, а пізніше замки правителів. Але насичена історія цієї гори гідна окремої статті, а ми розглянемо період, коли територія Замкової гори була віддана під місце поховань черниць з Фролівського жіночого монастиря. Сталося це в 1840 році, і крім черниць на кладовищі почали ховати також київську інтелігенцію, яка проживала на Подолі. Але вже протягом декількох років скромне кладовище на горі перетворюється в елітне місце поховання для київської аристократії.
З огляду на потреби побожних жителів столиці в 1857 році на кладовищі будується церква Пресвятої Трійці. Але з огляду на невелику територію. кладовище офіційно закрилося вже в 1921 році, хоча і зараз можна знайти кілька занедбаних могил, які датуються 1950-ми роками.
Кладовище вже давно не охороняється і перебуває в запустінні, частина могил була змита зливами та утилізована. Поламані огорожі, викорчувані й зламані хрести, сміття і відсутність будь-якого натяку на цивілізацію створюють на кладовищі подвійно гнітючу атмосферу. Серед місцевих жителів ходить безліч легенд, а черниці того ж Фролівського монастиря не втомлюються скаржитися на проведення сатанинських обрядів в місці поховання черниць. Уже понад 20 років черниці намагаються повернути територію під управління монастиря і припинити наругу над могилами покійних, облагородивши територію, але поки безрезультатно.
На кладовищі можна знайти напис на надгробку, яка максимально точно передає всю болісність атмосфери покинутого некрополя:
“Ми поховали в могилі цій, любов, мрії та уповання, залишилися нам на схилі днів, одні лише сльози й страждання”.
Байкове кладовище
Одне з найстаріших кладовищ Києва зберігає останки багатьох відомих діячів і має одні з найбільш монументальних склепів і пам’ятників, які можна зустріти в столиці. У першій половині 19 століття генерал Байков, подавши у відставку придбав хутір близь невеликої річки Либідь. Надалі вся місцевість стала називатися по його прізвищу, включаючи гору, на якій і розташувалося Байкове кладовище.
Офіційне відкриття кладовища припадає на 1834 рік і спочатку було призначене для поховань католиків і лютеран, але в кінці цього ж року на ньому почали ховати представників інших конфесій. Кожна з конфесій мала свою власну каплицю в різних частинах кладовища.
Після того як у другій половині 1880-х років архітектором Володимиром Ніколаєвим була побудована кам’яна Вознесенська церква, стара Дмитрівська була розібрана і про її існування, крім історичних посилань нагадує пам’ятний камінь, залишений на місці колишнього вівтаря.
До наших днів зберігаються десятки монументальних склепів, зведенням яких займалися найвідоміші архітектори Городецький, Миколаїв та інші. Різні склепи побудовані з урахуванням особливостей традицій і віри покійних. Під час війни ці склепи стали тимчасовим притулком для багатьох єврейських сімей, а пізніше зберігали життя бездомним. Але зараз, оскільки охороною кладовища займаються вкрай слабо, від величі усипальниць, що покояться в заростях, практично нічого не залишилося. Порожні пляшки заховані в щілинах склепів, розкурочені ворота і розграбовані приміщення – ось все, що залишається від місць поховань відомих письменників, аристократів і політичних діячів.
Кирилівський цвинтар
У Подільському районі, в глибині Кирилівського парку, який розкинувся від Кирилівської церкви та до Дорогожичів, знаходиться древній занедбаний цвинтар. Початок його існування пов’язують з руйнуванням Кирилівського монастиря в 1784 році. На місці монастиря з’являється установа для непрацездатних громадян або так звана богадільня, а пізніше і лікарня. Саме для цих організацій було відведено місце під кладовище, де ховалися покійні пацієнти й жителі богадільні. До другої половини 19 століття цвинтар розростається, відтинаючи все більше території Кирилівської гори, останнє розширення території датують 71 роком. Але вже в 1929 році цвинтар закрили, вже на той момент територія поховань становила майже 10 га.
Під час окупації Києва в1941-му році на кладовищі розстріляли лікарів і пацієнтів психіатричної лікарні ім. І.П.Павлова, яка знаходилася поруч. Там же вони і залишилися лежати. Але сьогодні мало хто пам’ятає про існування цього кладовища, бо практично повністю воно було змито з лиця землі селевим потоком в 1961 році. Залишилися по самотні надгробки та напівзруйнований склеп доктора медицини П.Є.Качковського, як нагадування про те що в цій землі понад 200 років спочивають десятки тисяч жителів столиці.
