Четвер, 28 Жовтня, 2021

Звідки почалося Набережне шосе

Біля підніжжя зелених дніпровських пагорбів, понад самим берегом сивочолого Славутича, звивається потужна столична магістраль. Вона тягнеться від Поштової площі, і аж до бульвару Дружби народів. Уявіть лише, зараз нею снують мільйону автівок, а ще якихось 175 років тому, тут складно було пройти навіть звичайному пішоходу. Ми спробуємо пояснити чому будівництво цієї дороги стало знаковим для Києва, і чому саме йому ми завдячуємо сумнозвісній традиції мурування столичних річечок в бетон. Це аж ніяк не історія про звичайну дорогу, яких безліч, це передусім історія про новітні інженерні рішення та імперію, яка вважала себе жандармом Європи. Далі на kyiv-future.

“Набережной по Днепру вовсе не было…”

Видатний історик Микола Костомаров згадував свій перший візит до Києва у 1844-му році так:

“Набережной по Днепру вовсе не было; берег его от Подола под горою был буквально непроходим и я,…затеявши добраться до Лавры, принужден был воротиться, за невозможностью идти по косогору ”.

  І справді, в той час тут можна наткнутися лише на хаотично розкидані сараї та прирічкові халабуди, в яких люди зберігали доставлений водою вантаж. Та згодом розпочалося розширення міста, котре, відповідно, мало на увазі освоєння незадіяних приміських територій. 

Однак, окрім звичного розвитку, цей процес значною мірою підживлювався ще й діяльністю російського государя – Микола I, намагаючись укріпити імперію від внутрішніх коливань, а також зміцнити свій статус жандарма Європи, всіляко йому сприяв. Так, в той час Київ був одним із найважливіших стратегічних об’єктів з могутніми укріпленнями, багатими складами та потужним гарнізоном. Крім того, тривало будівництво нових фортифікаційних споруд на Печерську. Нескладно здогадатися, що така військова база потребувала налагодженого сполучення з іншими оборонними пунктами імперії. Набережне шосе мало стати частиною одного з найважливіших напрямків – частиною дороги на Чернігів. Перший Київський міст, Ланцюговий, спорудили виключно з прагматичних цілей – стратегічна дорога пересікала повноводний Дніпро. З високих київських пагорбів, з Печерська, до мосту був проведений Дніпровський спуск, а від низинних, від Подолу, мало пролягти Набережне шосе.

Перші колектори-штольні

Проєкт затвердили в 1848-му році, а до реалізації приступили вже наступного, 1849-го. Звісно, ні про який асфальт мова тоді не йшла. Тип дороги, який реалізували в Києві, запозичили в Європі, і називався він “кам’яне шосе”. Технологія була наступна: дорогу вимощували піском, а на нього зверху клали шар щебню(дрібніші камінці знизу, а більші згори), який тут же і дробили. Опісля дорогою пускали важелезний каток, який тоді ще, за відсутності парової тяги, вели коні. При чому траса була зміцнена “фашшиной одеждой” – сіткою із залізних прутин, а під дорогою проклали стічну канаву. 

Втім, при просуванні будівництва наткнулися на одну колосальну проблему – підземні джерела. Щоб зрозуміти наскільки це було критично, варто глянути на суми, які затратили на будівництво. Початкова сума складала 175 тисяч рублів сріблом, а в результаті затратили 280 тисяч. Вся різниця пішла якраз на укріплення схилів під якими пролягала дорога. Так, було створено 8 колекторів-штолень, в які пустили струмки, котрі заважали будівництву, а також створили понад 10 дерев’яних мостів, які ці колектори потривали. Майже з упевненістю можна сказати, що саме тоді започаткувалась традиція вмуровувати наземні струмки та річечки столиці в моторошні підземні штольні. В результаті чого, зараз немає таких старовинних річок як Либідь, Почайна або ж Хрещатик.

Шосе чи паркет?

Проте, вернімося до будівництва. Дістати в той час таку надбавку було фактично неможливо, утім начальнику X-го, тобто київського, округу шляхів, це все ж вдалося. Тоді пост займав генерал Павло Четвериков, який славився своєю відразою до корупції, і намагався всіляко їй протидіяти. Він беріг кожну казенну копієчку, а звіти та папери перевіряв по кільканадцять разів. Коли стало питання руба, якраз він і поїхав в Петербург добиватися фінансової підтримки. “В Киеве громко говорили, – рассказывал современник, – что Четверикову грозит чуть не солдатская шинель, но он вернулся в Киев с наградой”. Саме завдяки його залізній хватці вдалося закінчити будівництво вчасно, вже 1853-му році шосе повністю функціонувало. А коли в 1857-му році X-тим округом проїхав Олександр II, за свідченнями очевидців він сказав: “Я ехал не по шоссе, а по паркету!”

Latest Posts