Уявіть, що ви подорожуєте нашим славним містом Києвом. В самому осерді столиці, що зветься Старий Київ, існує крихітна, за мірками нашого часу, вуличка. Вона з’єднує між собою, непоєднанних у всіх сенсах, Богдана Хмельницького та Льва Толстого. З одного боку до вулички прилягає зелений сквер, проте сквериків у Києві багато, а саме цей – особливий, адже це Зелений корпус КНУ, який стоїть навпроти свого червоного побратима. Звісно, це Національний університет імені Тараса Шевченка, однойменний парк, а вуличка зветься Терещенківською. Проте це лише її топографічне ім’я, на ділі ж це “вуличка музеїв” і одна суцільна пам’ятка архітектури. Тут і Національна картинна галерея, і музеї-квартири Павла Тичини і Миколи Бажана, і, звичайно ж, візитівка вулиці, тай Києва загалом – музей Ханенків. Далі на kyiv-future.
Цей музей – історія не лише про меценацтво, як благодійність та пожертвування свого найдорожчого чада, пристрасті свого життя, це передовсім історія про його збереження. Отож, якщо відповідати на банальне питання: “Чому потрібно відвідати музей?”, – отримуємо не менш банальну відповідь: “Адже це музей, чи не так?!”
Не осягнувши історію музею – неможливо зануритися в його атмосферу
Музей названо в честь Ханенків, і це не спроста, – саме їх приватна колекція стала основою експозиції музею. Зважаючи на це, без заглиблення в історію створення цієї колекції неможливо збагнути весь її шарм, приховані родзинки та своєрідні “фішки”, а також ту душу, яку власники хотіли в неї вкласти.
Складно назвати точну дату створення музею, – що найменше, це ціле життя його засновників Богдана та Варвари Ханенків. Подружжя кохалося у мистецтві – вони здійснювали подорожі Європою, з яких завжди привозило додому в Україну чудові зразки західного та східного мистецтва. Вони тісно пов’язані з цукровою імперією Терещенків – Варвара Ханенко в дівоцтві Терещенко, а Богдан Ханенко був управителем їхніх цукрових заводів, і крім того затятим колекціонером. Не менш пристрасною в цьому плані була й Варвара – в переписці з московським колекціонером І. Остроуховим вона згадувала: “В мені палає вогонь до колекціонерства і страшенно прикро пропустити гарну річ!”. Серед її уподобань було Італійське образотворче мистецтво, стародавня українська ікона, майоліка, а також мистецтво народне, розвиток якого вона так активно підтримувала. У спілці з такими діячами як Оленою Пчілкою, Наталією Яшвіль, Данилом Щербаківським та Миколою Біляшівським, вона роздмухувала вогнище українського народного мистецтва та культурного життя загалом. Безперечно, це потребувало фінансів, але Варвара походила з найбагатшої династії тогочасної Російської імперії – з сім’ї цукрозаводчиків Терещенків, у яких у жилах замість крові текло “золото” меценатства. Кажуть, що засновник солодкої імперії, Артемій Терещенко, навіть заповідав своїм нащадкам віддавати на благодійність 80% прибутків.
Не менш завзятим колекціонером був і її чоловік – Богдан Ханенко. Будучи співучасником цукрового бізнесу, він, до того ж, брав активну участь в суспільному та культурному житті міста, захоплювався історією мистецтва та вкладав кошти у його підтримку. “Музей має бути не лише зібранням раритетів та взірців, але водночас і школою, і храмом, і священним місцем, куди мусять стікатися всі для вивчення прекрасного і поклоніння красі – щоб потім, у житті, любити і шанувати красу”. Сказав Богдан Ханенко на відкритті у 1904-му році свого першого музею – “Київського художньо-промислового та наукового музею імені імператора Миколи Олександровича”, патроном якого він став, і до якого передав свою безцінну археологічну колекцію.
Довго тривала їхня просвітницько-колекційна діяльність, аж поки не настали буремні часи Української революції. Незадовго перед тим, у травні 1917-го, помирає Богдан Ханенко, заповівши передати свою частину колекції міській громаді. Так, нелегка справа доглядання музею лягла на плечі Варвари. Задля збереження безцінної колекції музею, вона вирішила у грудні 1918-го передати її у власність Української академії наук, завдяки чому експонати, здебільшого в повному складі, збереглися до наших днів.
Перлини західної експозиції
Музей Ханенків – це колекція світового мистецтва, яку подружжя привозило зі своїх подорожей світом. Тому поряд із експонатами західноєвропейського мистецтва чудово уживаються представники східного, а також Стародавнього світу. Представленні тут і ранньовізантійські “синайські” ікони – перші християнські ікони VI-VII століття, які збереглися до наших днів. Ядро західноєвропейської колекції музею становлять роботи періоду XIV-XIX століть Італії, Франції, Німеччини та Іспанії: різноманітні графіки, скульптури, декоративно-прикладні мистецтва, ну і звісно збірки живопису. Тут ви можете зустріти і П’єра Луї Гудро, з його “Коханцями”, і Якопо дель Селлайо, з його “Орфеєм та Еврідікою”, і “Поховання ченця” Алессандро Маньяско, і “Бога ріки Шельди, Кібелу та богиню Антверпена” Пітера Пауля Рубенса. Це ще далеко не повний перелік полотен відомих митців західної культури.
Якщо ж ви поціновувач творів пластики, то тут ви відкриєте для себе найкращі твори оригінальної дерев’яної поліхромної скульптури Сари Бернар, Антоніо Канови та Ніколаcа Кордьє. З перлин графіки тут представлено Франциска Гої та Рембранта ван Рейна і ще багатьох інших. І, до речі, не забувайте, що це приватна колекція інтелігентної родини ”старого світу”, а тому тут присутні й вишукані італійські меблі, фламандські шпалери, а серед експонатів декоративно-ужиткового мистецтва – колекції порцеляни та майоліки, так обожнювана Варварою Ханенко.
Найкращі зразки східного мистецтва
Нарівні із суто західною, тут можна відчути неповторну атмосферу Азії. Це і перли китайської, японської, буддійської культури, а також ісламу(Туреччини, Ірану та мавританської Іспанії). Тут представлено різноманіття китайського живопису та порцеляни, а також кам’яної кераміки. Укійо-е – японська гравюра на дереві, цебе – декоративні пластини, які прикрашають зброю, а також нецке – різновид японських брелків. Тут також є іранська люстрована кераміка, килими та багато інших зразків східного мистецтва.
Культурно-освітні та тематичні виставки у музеї
Вечірні посиденьки з розмовами за келихом вина у розкішних літературних салонах були поширені серед тогочасної інтелігенції. А проте, нині в музеї намагаються відтворити ту атмосферу, тому й влаштовують різноманітні виставки, лекції, зустрічі та дискурси, музичні вечори та, звісно ж, екскурсії. Наприклад, зараз тут панує “Французька весна” – до середини липня у Французькій секції будуть виставлятися експонати, небачені раніше загалом. В стінах музею проводяться лекторії на різноманітні теми, з яких кожен може почерпнути чогось цікавого для себе. Потрібно лише тримати руку на пульсі подій.
Музей – для дітей та студентів
Як і у випадку з дорослою аудиторією, для більш молодших “мистецтвознавців” тут регулярно організовуються різноманітні екскурсії, квести, та навіть музичні вечори, на яких лунає музика XVII-XIX століття, спеціально створена для дітей. Родзинкою таких “івентів” є letweek – літературний марафон для тих підлітків, які хочуть знайти себе у “слові”.
Замість закінчення, пропонуємо навести цитату засновника музею Богдана Ханенка з промови на відкритті першого музею у 1904-му році.
“Творіння геніїв за своєю суттю не можуть належати лише тим, хто ними володіє, художній твір – надбання, яке належить усім… Ось чому в дарунках власників музеям слід вбачати лише щедре повернення належного”.
