До 19 сторіччя взагалі не існувало поняття вуличного освітлення. Мешканців столиці зобов’язали самостійно вивішувати ліхтарі над воротами своїх будинків, щоб наглядачі за правопорядком мали змогу орієнтуватися в просторі, читаючи назви вулиць. Кияни повинні були замовляти однакові для всього міста ліхтарі та сплачувати за освітлення зі своїх коштів. А тих, хто протестував, могли навіть заарештувати або накласти штраф. Більше цікавих фактів можна знайти тут. Далі на kyiv-future.
Перші вуличні ліхтарі
У 1872 році на центральних вулицях Києва почали використовувати газові ліхтарі. Проте, за кілька тижнів експлуатації стало зрозуміло, що таке освітлення зовсім невигідне. Так розпочалася жорстка економія, у зв’язку з якою освітлення вмикали лише у святкові дні або коли до столиці приїздили поважні гості.
Перші спроби запровадити електричне вуличне освітлення закінчилися невдачею, тому що Київська міська дума не змогла домовитись із товариством, що займалось відповідною діяльністю.
У 1889 році Київська дума оголосила конкурс на проєкт електричного освітлення вулиць. Наступного року було укладено договір із компанією «Савицький і Страус», власники якої зобов’язались встановити та підтримувати експлуатацію 14 ліхтарів на центральних вулицях міста. Компанії знадобилося півроку, щоб збудувати власну електростанцію і виконати умови договору. Так на Хрещатику з’явилися перші електричні дугові ліхтарі.
До кінця 19-го сторіччя центр Києва поповнився 400 ліхтарями, а до 1918 року їх стало близько тисячі.
На вулицях столиці використовували комбіноване освітлення, а саме: до опівночі (а на Хрещатику до третьої ночі) працювали електричні ліхтарі, а решту часу – газові. Так продовжувалось до 1926 року, в якому газові лампи було повністю демонтовано.
Під час німецької окупації вулична електромережа освітлення була знищена. Але влітку 1945 року підприємство «Київміськсвітло» розпочало роботи з відновлення вуличних ліхтарів.
Механізація ручної роботи
У ході стрімкого розвитку, у 1945 році, було введено в експлуатацію перший в країні пульт телемеханічного керування мережею зовнішнього освітлення столиці. Через три роки підприємство «Київміськсвітло» отримало першу автомашину, завдяки чому розпочалася механізація ручної роботи. Зменшення навантаження на працівників дозволило прискорити встановлення нових ліхтарів, кількість яких зросла майже до 14 тисяч у 1950 році.
Протягом наступного десятиріччя з’явилися перші люмінесцентні світильники та ліхтарі з ртутними джерелами освітлення.
У 1970-х роках було впроваджено районні пульти керування, що дало змогу централізовано керувати зовнішнім місцевим освітленням.
Декоративне підсвічування
У 1964 році було запроваджено архітектурно-декоративне підсвічування столичних об’єктів. До складу споруд, що потребували нічного освітлення, увійшли церкви, собори і мости. Першими вечірній Київ прикрасили гарно підсвічені Києво-Печерська лавра, Андріївська церква, Софіївський собор, Парковий, Залізничний та Північний мости.
Удосконалення вуличного освітлення
У 2010-х роках було розроблено систему, завдяки якій диспетчер має змогу завчасно програмувати освітлення на автоматичне включення або вимкнення.
З 2018 року Київ почав активний перехід на світлодіодне (LED) освітлення вулиць, яке розповсюджує значно яскравіше світло і економить бюджетні кошти. Дугові ртутні, натрієві та металогалогенні лампи поступово виводяться з експлуатації, наближаючи столицю до європейських норм зовнішнього освітлення.