Неділя, 19 Вересня, 2021

Від звичайного видолинка до головної вулиці країни, – коли Хрещатик став таким, яким ми його знаємо нині

Уявімо, що ми з вами на прогулянці Києвом. І ось, ми спускаємось з Графської гори (вулиця Лютеранська), проходимо через арку, і потрапляємо на вулицю, яка аж ніяк не потребує особливого представлення, – Хрещатик. Хрещатик в Києві – те ж саме, що й Унтер-ден-Лінден в Берліні, Оксфорд-стрит в Лондоні або ж Гран Віа в Мадриді. Тому питання про те, яку вулицю вважати головною в нашій столиці викликає скептичну посмішку та відноситься до ряду риторичних. Але, так було не завжди. Далі на kyiv-future.

Чому в той час, як Поділ та Печерськ активно забудовувались, Хрещатик залишався недоторканним?

Хрещатик аж ніяк не можна внести до списку вулиць-старожилів міста. Та й свій теперішній статус, і навіть назву, він почав здобувати тільки в другій половині 1830-тих, під час активної його забудови. Але чому  в той час як на Подолі, Печерську та Старому Києві уже з княжих часів тривало будівництво, Хрещатик лишався недоторканним? Це відсилає нас до його топографічної назви, і перш за все потрібно розібратися звідкіля вона походить. Існує дві версії, і перша за них говорить, що справа в хрещені Київської Русі. Нібито вважається, що шлях від Європейської площі в сторону Дніпра(до Набережно-Хрещатицької вулиці), тобто історичний Хрещатик, – це шлях яким кияни, добровільно або примусово, йшли на хрещення за часів Володимира Великого. Звідси й схожість назви. Проте, існує й друга версія, більш вірогідна. А звучить вона так: вулиця лежала на “хрещатій” долині, яка перетинала інші долини та вибалки, тому й отримала таку назву. Підтверджуєтеся ця версія ще й тим, що це не просто долина, а долина однойменної річки Хрещатик, яка за розмірами колись була як Десна. Власне, вона й заважала активному розвитку життя в цій місцевості. Проте, згодом річка зміліла, що врешті-решт привело до формування вулиці. Та річка не зникла остаточно –зараз вона тече під сучасним Хрещатиком, поблизу таких річок, як Клов та Кловиця.

Коли Хрещатик став київським престижем?

Як уже було сказано вище тоді вулиця не мала навіть власної назви, а  називалася як і її продовження – Велика Васильківська. Справа в тому, що якраз звідти і починалася дорога в південному напрямку на Васильків. І лише і 1837-му році в звіті згадується її подвійна назва Васильківська або Хрещатик. З новим топонімом закріпився і новий статус вулиці – тепер будуватися на ній стало престижно, і після активної забудови у напрямку від Європейської площі до Бессарабки, вона почала перетворюватися на головну вулицю міста. І вже в нове, XX століття, вона ввійшла з найвишуканішими спорудами, першорядними готелями та шикарними магазинами.

“Топографічні” реформи більшовиків

З приходом більшовиків, вулиці вдалося зберегти свою назву, тому перша “топографічна” реформа її не торкнулася. Але, вже за 4 роки вулицю чекало перейменування. Справа в тому, що переінакшення назв вулиць на більшовицький лад було тоді загальноприйнятою тенденцією: в різний час вул. Тверська(Москва) носила назву Горького, Невський проспект(Санкт-Петербург) – 25 Жовтня, а вул. Дерибасівська(Одеса) – Лассаля. Такі зміни торкнулися й Києва: 10 травня в Лозанні від рук білогвардійця Моріса Конраді був застрелений радянський посол в Італії Вацлав Воровський. І вже 16 травня Хрещатик став вулицею ім. Воровського. Не складно здогадатися, що таке хамство не стерпіли кияни, і там де того вимагав протокол все ж використовували нову назву, проте з повсякденного вжитку Хрещатик не зник аж до 1937-го.

А про те чому йому вернули історичну назву ходить одна міська легенда. Кажуть, одного разу Сталін не всерйоз спитав у когось з українського керівництва партії, “Як там справи на вашій центральній вулиці Хрещатик?” Звісно, пояснювати вождю, що вулиця вже 14 років як не називається Хрещатик, ніхто не насмілився, а просто взяли й перейменували її назад. Правда це чи ні, достеменно невідомо, а проте вже 14 липня 1937-го року на засіданні Президіума Київської міськради, було постановлено: “Вулицю ім. Воровського йменувати попередньою назвою “Хрещатик”, оскільки вона має історичне значення”. Але не забули і про Воровського, його ім’ям прозвали колишню вулицю Нероновича, а теперішню Бульварно-Кудрявську, якій вернули її історичне ім’я у 2014-му році.

Проте, Хрещатику більшовики все ж найбільше запам’яталися вереснем 1941-го року. Тоді, відступаючи з міста, радянські війська застосували тактику випаленої землі, тобто висадили у повітря важливі зі стратегічної точки зору установи. Але під життєнеобхідними радянська влада, певно, розуміла всі історичні та сучасні споруди центру міста, де гіпотетично могли б розташовуватись німецькі офіцери. Так радянські підрозділи НКВС зруйнували вибухами Успенський собор Києво-Печерської лаври, цілком зруйновані і спалені були Хрещатик, Миколаївська, Мерінгівська, Ольгинська вулиці і частина Інститутської, Лютеранської, Прорізної, Пушкінської, Фундуклеївської вулиць та Думської площі. Біля 200 великих житлових та адміністративних будинків було зруйновано вибухами і спалено. При цьому пожежі, які тривали в місті 24-29 вересня знищили найкращі зразки старовинної київської архітектури модерну, неоренесансну, неокласицизму і необароко. І, звісно ж, знайшлися втрати серед цивільного населення столиці.

Такий тернистий шлях пройшла головна вулиця нашого з вами міста, щоб справді вважатися центральною. Тож пам’ятаймо її історію, та гордімося тим що вона не гірша(а можливо навіть краща) за решту головних вулиць провідних європейських міст.

Latest Posts