Певне, немає у Києві вулиці більш загадкової і окутаної таємницями ніж Андріївський Спуск. Його чари відчуються одразу – варто лиш ступити на бруківку, або ж піднятися на древні літописні гори, з яких відкривається мальовничі краєвиди міста. Спуск має свою душу, присутність її витає у повітрі. Мабуть, саме ця душа приваблювала оригінальних особистостей – починаючи від приїжджих поетів, художників та місцевих знаменитостей, закінчуючи ювелірами, кваліфікованими лікарями та богословами. Ну і звісно, вважається, що саме з пагорбів Андріївського узвозу, Апостол Андрій благословляв Київ, і провіщав йому боже покровіння та безліч святих храмів. І хоча, ще в XIX столітті богослови прийшли до висновку про неможливість його подорожі до Скіфії, а втім, Андріївську церкву тут таки збудували. Така різноманітність характерів, які населяли вулицю, поєднання святого й грішного, а також наявність неподалік Лисої гори, яка вважалась нечистим місцем, – все це разом призводило до появи нових міських легенд, таємниць або ж першоквітневих витівок, пише kyiv-future.com.ua. Ми вирішили підготувати для вас найвідоміші з них.
Церковна дзвіниця, якої насправді не існувало
Як уже було сказано вище, наявність поряд Лисої гори, вселяла містянам страх – вони вважали, що відьми влаштовують там свої шабаші, і під покровом ночі нечисть біситься і над спуском. Всім слухам, байкам та причудам поклало край будівництво “барокової дрібнички” – Андріївської церкви, яка ніби витає у повітрі. А втім, витівки тут траплялись і над нею. І хоча ми не знаємо чи то була справа рук нечистої сили, але тодішньому Києву запам’яталось це надовго.
Андріївська церква проектувалася як царський храм, через це тут не було зведено традиційної дзвіниці – для “VIP-церкви” вона була банально непотрібна. Справжній резонанс здійняла стаття, що вийшла 1 квітня 1912 року у газеті «Последние новости», і містила такий текст: «Сегодня в 4 часа дня рухнула колокольня Киево-Андреевской церкви. Катастрофа сопровождалась страшным треском и грохотом. К счастью из людей никто не пострадал. Обломками загромождена часть Андреевского спуска и проезд там невозможен. Катастрофа объясняется весенними сползами киевских гор». В місті здійнявся бум. Губернатор Олексій Гірс разом з чиновниками одразу прибув на місце події, проте виявив лише натовп цікавих, бо на той момент там зібралось уже мало не пів міста. І одразу ж стало ясно, що ніякої катастрофи не відбулося, а дзвіниці тут не існувало й поготів. Такий невинний першоквітневий жарт коштував редактору газети, Володимиру Семяновському, 300 рублів штрафу, в разі невиплати якого його б віддали під двомісячний арешт. І хоча влада намагалася зам’яти ситуацію, це в неї не надто вийшло, бо історія пішла гуляти світом, доповнюючись все новими деталями.
Перипетії Андріївського замку
Замок Річарда, знаменита в наш час споруда, в свій час також обросла таємницями, і навіть мала дурну славу. Будівля була зведена в 1906-му році торговцем Дмитром Орловим, і кажуть що проект забудови він успішно позичив просто з-під носа Міністерства внутрішніх справ, який тоді належав архітектору Марфельду. Насправді ж, хитрий(або не дуже – судіть самі) купець вирішив починати будівництво в період кризи, і аби трохи удешевити справу, сплагіатив, так і не реалізований петербурзький проект. Та, певно, це не надто сподобалось вищим силам, і фортуна від Орлова відвернулася: будівництво супроводжувало безліч ексцесів, він горів, гора на якому розташовувався Замок кілька раз сповзала, його спіймали на відсутності документів, і звісно ж на несплаті боргів. Все ж будинок таки завершили, і він почав приносити які-не-які доходи від здачі приміщень. Проте, злий рок переслідував амбітного купця, і коли той поїхав реалізувати проект залізничної дороги на Далекому Сході, посварився з якимось тамтешнім високопосадовцем Анатолієм Сєрєбряніковим, і на дорозі додому загинув.
Будинок перейшов вдові Орлова Лідії, яка вирішила найняти нових робітників, аби ті нібито звершили будівництво(хоча, як було сказано вище, той і так давно стояв збудований). Чи то дружина не вміла управляти фінансами, чи робітники попалися злопам’ятні, як би там не було, а вони залишили вдові невеличкий сюрприз. Як тільки у покоях витав легенький вітерець, з кожного каміна доносились моторошні завивання. Містом поповзли слухи, що нібито нечиста сила знову вернулася на спуск, і останні постояльці спішать покинути будинок. Лиш потім виявилось, що виною всьому стала яєчна шкарлупа, в якій насверлили дірочок і залишили в одній із пічних труб. А згодом, за чудним збігом, будинок викупив Анатолій Сєрєбрянніков, уже згадуваний у цій історії.
