Четвер, 28 Березня, 2024

Чим Київ завдячує…цукру?

Звучатиме дивно, можливо, навіть непереконливо, але, те, що більшість київських будівель другої половини XIX-початку XX століття є надзвичайно солоденькими – цілковита правда. Ні, звісно, не на смак. Та все ж, при зведенні цих будівель, цукор відіграв не меншу, а можливо навіть і більшу, роль, ніж цемент. Саме на ньому тримається Київський політехнічний інститут, а Софійську площу прикрашає пам’ятник Богдану Хмельницькому, і це ще далеко не весь перелік його дітищ. Звідки ж в Україні взявся цей солодкий продукт, та який внесок зробив у культурне становлення тогочасного Києва? Далі на kyiv-future.

Про те, як Наполеон, Британія та провидіння принесли в Україну цукор

Здавна цукор виготовляли з цукрової тростини, яку вирощували у тропічних та субтропічних широтах, тобто в колоніальних країнах Південної Америки. Звідти тростину транспортували до європейських цукроварень, і вже там з неї варили продукт. До речі, саме заготівля тростини дала поштовх до появи рабства – робота на плантаціях кваліфікації та особливих навичок не потребувала.

Проте, все змінилося коли владу у Франції здобув Наполеон. В знаменитій Трафальгарській битві адмірал Нельсон розгромив французько-іспанський флот, що дозволило Великій Британії ізолювати Францію з моря. Відповідно, постачання цукрової тростини припинилося, і континентальна Європа залишилась без цукру. Певне, нестача солоденького спричинила у європейців справжню “ломку”, адже Наполеон одразу наказав знайти альтернативні шляхи отримання продукту. Отож, приблизно в 1801-му році німецький хімік Карл Франс Ахард винаходить технологію добування цукру з буряка, і з того часу Німеччина стала батьківщиною нової технології.

Наполеон війну програв, до влади у Франції знову прийшла монархія, а Британія зняла морську блокаду. Відновилося й постачання тростини, а проте, за період “карантину” новітня технологія настільки вдосконалилась, що спочатку непродуктивний буряк став показувати все кращі результати. Та й транспортувати його не потрібно було, адже ріс він буквально під ногами.

Цукрові імперії на українських чорноземах

А де ж ще так добре рости буряку, як не в українських чорноземах? До того ж, експлуатування кріпаків дозволяло поміщикам отримувати надприбутки. Тоді технологія й перебралася до України, а згодом навіть так закріпилася, що тут стали виготовляти 80% цукру Російської імперії, причому поступаючись за обсягами лише його батьківщині – Німеччині. Трохи пізніше, у 1861-му році кріпацтво відмінили, кріпаки перетворилися на повноправних робітників, і це завдало збитків колишнім експлуататорам. Деякі, не в змозі закріпитися на ринку, банкрутіли, і відповідно, цукрові підприємства почали переходити до рук нових капіталістів. Саме завдяки ним українська цукрова справа сягнула апогею, а Київ обжився багатьма визначними спорудами, які ми можемо бачити зараз.

“Солодкі” гроші, які зробили Київ “апетитнішим”

Перші українські олігархи, до слова, були дещо іншої думки про багатство, ніж сучасні, адже вважали за обов’язок вкладати гроші а українську культуру та науку. Кажуть, що засновник цукрової імперії Артемій Терещенко заповідав своїм нащадкам 80% прибутку віддавати на благодійність. Так і сталося: вони фінансували зведення Київського Політехнічного Інституту, Національного художнього музею та Київської картинної галереї, Київської безоплатної лікарні для чорноробів та незаможних людей(нині ми звемо її Охматдит), Троїцького народного дому(теперішній Київський театр оперети) та Чоловічої, а згодом і першої в імперії, жіночої торгових шкіл. Виключно їхнім коштом було збудовано перше в імперії Училище для сліпих людей та Училище для глухонімих, дві жіночі гімназії, Маріїнський дитячий притулок та Парафіяльне училище, в якому зараз знаходиться Театральний інститут імені Карпенка-Карого. Варвара Терещенко, разом з чоловіком Богданом Ханенком зібрала неймовірну колекцію різноманітних зразків західного та східного мистецтва, яку ми зараз можемо побачити у музеї Ханенків, на вулиці Терещанській.

Представник іншої династії цукрозаводчиків – Бродський спорудив власним коштом Бессарабський ринок, однойменний млин на Подолі, який був найбільшим в Києві(на місці теперішнього Гранд Готелю). Своїм існуванням йому завдячує й Інститут епідеміології та інфекційних хвороб у Києві. Ну, а ще він, як і Терещенки профінансував створення КПІ. Знаменитий пам’ятник Богдану Хмельницькому, який зараз прикрашає Софійську площу також має своє солодке “коріння” – його було споруджено на кошт інших цукрових магнатів – Харитоненків.

Це далеко не повен перелік українських меценатів, які вклали свій капітал у розвиток соціальної та культурної сфери нашої країни. Проте, залишається очевидним той факт, що головним меценатом в усій цій історії залишається цукор, і саме йому ми маємо бути вдячні.

Latest Posts

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.