Національний музей літератури України – це один з найвідвідуваніших державних музеїв України літературного профілю. Експозиція закладу розгортає перед відвідувачами історичні події літературного світу починаючи з ХІ століття. На офіційному сайті музею можна знайти й прослухати короткі лекції про зали, які презентують певні періоди літературної творчості країни. У цій статті ми розглянемо дві зали періоду кінця ХХ — початку ХХІ століття. Далі на kyiv-future.
Музей розташований у будівлі, яка є памʼяткою архітектури кінця ХІХ століття, яку збудував відомий архітектор О. Шіле у 1871 році. Заклад можна знайти за адресою: вул. Богдана Хмельницького, 11, м. Київ. Музей відкритий для відвідувачів та гостей міста з 1986 року.
Література материкової України та еміграційне письменство
У музейному залі № 10 розміщено літературу материкової України другої половини ХХ століття, а також еміграційне українське письменство 1940 – 1960 років.
У 60-ті роки ХХ століття українське мистецтво пережило другу хвилю свого ренесансу. Послаблювалася ідеологічна цензура, заповнювалися білі плями історії. Однією з духовних опор українського національного відродження став Олесь Гончар, який закликав українців берегти українське від неправди, безчесних вчинків, зрадництва, догідництва та ін. Багато творчих представників цього періоду засвідчили гуманітарну спрямованість творів з моральною оцінкою тогочасних реалій.
В музеї можна побачити оригінали рукописів та фото Михайла Стельмаха; особисті речі Олеся Гончара; квиток спілки письменників, ручку та диплом лауреата нагороди Святого Володимира; камінь опал та скульптуру “Сон перелесник”, які належали Анатолію Дімарову, та ще чимало цікавих артефактів.
З еміграційних представників 1940 – 1960 років викладена строката картина, де показані табори Ді-Пі (табори переміщених осіб), МУР (мистецький рух) та його наступники “Слово” (обʼєднання українських митців у Нью-Йорку). Ці організації сприяли консолідації українських письменників на еміграції в таборах для переміщених осіб, а також розвитку українського незалежного письма. Творчі досягнення майстрів слова збагатили українську літературу, але стали доступними в Україні лише в роки незалежності. Лише здобувши її, Україна змогла показати читачам таких авторів як: Улас Самчук, Василь Барка, Іван Багряний, Тодось Осьмачка та ін.
Експонати, що відбивають добу еміграції — це рідкісні еміграційні видання, альманахи та часописи МУРу, “Литаври”, “Українська культура”, “Наше життя”. У музеї присутні особисті речі Уласа Самчука: друкарська машинка, окуляри, годинник, планшет, дерев’яний ніж. Футляр Тодося Осьмачки, його атестат, раритетні фото українців у Америці, а також малюнки Галини Мазуренко. Рукопис та фото Докії Гуменної й оригінальне полотно Василя Барки “Надозерний ліс”.
Життя та творчість літераторів 1860 – 1980 років
У музейному залі № 11 розміщено літературних представників 1860 – 1890 років, серед них: Ліна Костенко, Василь Симоненко, Микола Вінграновський, Іван Драч та інші автори, які відстоювали свободу самовираження та пріоритетність загальнолюдських цінностей над класовими. На цих авторів значно вплинула західна гуманістична культура, а також традиції розстріляного відродження й творчі здобутки кінця ХІХ початку ХХ століття. Тому не дивно, що тематикою творів митців стали: націєтворчість, вітчизна, історична пам’ять українців, осмислення часу як філософської категорії.
Національне відродження, як дисидентський рух жорстоко переслідувався радянськими каральними органами. Тому у залі також є тюремна інсталяція, а Василю Стусу виділено окремий експозиційний комплекс, де можна побачити його рукописи. Крім цього у музеї показані різні рукописні книжечки, самвидав шістдесятників та статуетка Донкіхота, що належала Євгену Сверстюкові. Тут само й експозиція присвячена перекладацькій діяльності, де можна побачити рукопис перекладу Гете.
Музейні експозиції цього періоду не базуються виключно на літературних досягненнях, тут ще показані сторінки історії кіно, театру, малярства і декоративного мистецтва. Колекція музею постійно поповнюється новими екземплярами, адже те, що нещодавно було сьогоденням, невдовзі може стати історією.
