Субота, 25 Травня, 2024

Хлібний Київ. Київські пекарні

Так заведено, що хліб усьому голова. Нас вчили поважати його з дитинства. Адже за свіжою випеченою хлібиною, стоїть велика людська праця. Виростити пшеницю, перемолоти, замісити тісто і випекти ароматний хліб. Раніше, до створення пекарень, цей процес займав багато часу і потребував багато сил. Сьогодні в магазинах можна знайти будь-який хліб на будь-який смак. Але історія пекарень йде далеко в глибини історії. Далі на kyiv-future.

Трохи статистичної інформації

39

На початку 20 століття найприбутковішим бізнесом вважалися маленькі підприємства, а саме млини та пекарні. І це взагалі не дивує, якщо враховувати, що більшу частину раціону киян займав на ті часи хліб. Його їли з усім. З першими стравами, з бринзою та овочами, тощо. У 1910 році навіть було проведено дослідження. Виявилося, що в ті часи звичайний француз зʼїдав в день десь 330 грамів хліба, а на першому місці в нього мʼясо та молоко, громадяни Данії зʼїдали майже 900 грамів молочної продукції, а хліба всього 650 грамів. За часів Російської імперії звичайні люди компенсували нестачу мʼясних та молочних продуктів хлібом і зʼїдали в день до 900 грамів хліба. Конкретно в Києві основним продуктом харчування був хліб. Що цікаво, було навіть створено спеціальний комітет, який підрахував кількість потрібних продуктів, для того, щоб прогодувати місто.

В місяць для комфортного існування киянам було потрібно 750 тисяч пудів пшениці,20 тисяч пудів оселедця і 180 тисяч пудів мʼяса. 

Київ завжди був містом хлібосольним. Тому тут хліб можна було купити не лише в пекарнях і магазинах, а навіть на Житньому ринку.

Найголовніший київський пекар

dom

У 20 столітті правильно побудований бізнес, направлений на виробництво хліба міг принести своєму власнику досить великий прибуток. Тому найхитріші та найрозумніші користувалися цим. Одним з таких став Кузьма Єфимович Полонник, який в свій час створив в Києві цілу хлібну імперію. Він розпочав свою справу побудувавши пекарню, та маленький магазинчик при ній. Згодом, завдяки правильному веденню справи, Кузьма стає власником майже цілої мережі пекарень та кондитерських. Більшість з його магазинів розташовані на Подолі. Дохід. який він отримував дозволяв не лише розширяти бізнес, а й займатися благодійністю. Для своєї родини Кузьма побудував двоповерховий будинок на вулиці Кирилівській. В цьому будинку, до речі, зараз знаходиться спеціалізована лікарня.

kreshatik2_850x374

Грошей від бізнесу вистачало і на розваги. Тому Полонник побудував невеличкий іподром та конюшні на Куренівці. також другий поверх свого будинку він віддав для потреб церкви, там жили священнослужителі. 

Також не забував Кузьма і про своїх працівників та їх родини, тому спеціально було побудовано житлові будинки з дешевими квартирами, а також було побудовано їдальню з спеціальними дешевими обідами для його працівників. 

Намагалися не відставати від Полонника й інші пекарні. Звісно на краю міста великого вибору не було, тут був акцент на цінах, вони тут були найдешевшими, а в магазинах було представлено всього 3 види хліба: чорний хліб, білий здобний хліб, а також житній. Вартість одної хлібини був від 3 до 4 копійок.

Пекарні в центрі Києва намагалися навпаки здивувати публіку, адже в центрі жили заможні мешканці, тому тут мав бути дійсно хороший вибір. Тому пекарні постійно придумували нові рецепти, смаки та вигляд хліба. Тут були й французькі батони, й царська здоба та багато інших. 

Булочні та кондитерські магазини в певний час перестали бути місцем, де можна просто купити свіжий хліб. В якийсь момент вони перетворились в клуб за інтересами. Тут збирались і біржові брокери, і мамаші з дітлахами, студенти та навіть військові. Адже при кожній такій крамниці було декілька столиків, де можна було попити каву з і свіжою здобою.

Хліб та війна

image267-4-e1593614032626

Перша Світова війна змінила устої не лише Києва й хлібопекарської діяльності в цілому. Армія потужно висмоктувала з людей та підприємств усі можливі ресурси у вигляді продовольчих товарів. Тому з часом хліб перетворився на дефіцитний продукт. За час війни врожаї були мізерні, тому доводилося виділяти сировину для випікання хлібу в досить маленьких кількостях. Навіть готовий хліб надавався мешканцям міста за квотами та по талонах. За цим строго слідкували. На третій рік війни київській владі довелося прийняти ще більш жорсткі заходи, вони ввели карткову систему на отримання борошна, цукру та хліба. Ціні також були встановлені спеціальною комісією, тому пекарні не могли продавати хліб дорожче. Так, наприклад вартість фунта темного хліба не могла бути вищою за 10 копійок, фунт хліба з борошна вищого сорту – 16 копійок, а фунт хліба з борошна другого сорту коштував не більше 14 копійок. Уся інша випічка була заборонена. 

lehenda-08-1

За порушення таких правил пекарню могли закрити, а власника або посадити в тюрму на 10 діб, або оштрафувати на 200 карбованців. 

Дохід пекарень почав різко скорочуватись, але власники, котрі звикли до доходу зрозуміли, що більше такої свободи вони не отримують. Тому одна за одною вони почали закриватися. Аби не ризикувати і не залишити місто повністю без головно продукту, було прийняти рішення частину пекарень викупити, а частину взяти в оренду. З того моменту київська влада повністю контролювала хлібний ринок в місті. Але асортимент лишався тим самим, всього 3 види хліба. 

Під час війни пекарні то працювали, то знову зникали. Відродження пекарень почалося після індустріалізації країни, саме тоді зʼявилися державні хлібопекарські заводи. 

Хлібзавод номер 4

870809f89e760c7e63418e8c2aec702f

В Києві у післявоєнні роки активно почали будувати державні хлібзаводи. Одним з таких став Хлібзавод номер 4, який було побудовано недалеко від залізничної станції  Лукʼянівська. Аби швидше запустити виробництво до заводу було прокладено колії, по яких доставляли олію, борошно та інші вантажі. Що цікаво, що борошно до заводу також підвозили на трамваях або підводах. У 1937 році на підприємстві працювало вже 188 осіб. А у 1938 році було відкрито виробничий цех макаронних виробів, який виготовляв 7,5 тонн продукції на добу. У 1940 році тут було відведено окрему лінію для виробництва армійських сухарів. У 1941 році під час заходу німецьких військ до Києва, завод знову почав активно працювати. Перед визволенням Києва німці планували підірвати завод, але працівникам вдалося його врятувати. Фашисти лише змогли спалити адміністративну будівлю. У післявоєнний час протягом двох років з 1944 по 1946 роки була велика реконструкція заводу з оновленням виробничого устаткування. Після цієї реконструкції виробничі потужності заводу складали 182 тони різноманітного хліба на добу. 

f5e56e5-cherha

У 1947 році майже повністю відбудували адміністративну будівлю, а також перевели печі на природний газ, що дозволяло швидше запускати виробництво і випікати більше хліба. А вже у 1950 році завод освоїв новий напрямок – почав виробляти хлібний квас. 

Щороку завод зазнавав змін в напрямку технологій та пошуку нових видів та рецептів продукції. Тут згодом окрім хліба випускали і соломку і різноманітне печиво. 

Зараз дефіциту хліба немає, адже окрім державних заводів є ще достатня кількість пекарень, які можуть порадувати навіть самого вимогливого споживача. Видів хліба сьогодні настільки багато на полицях магазинів, що навіть пальців обох рук не вистачить їх порахувати. Але найсмачніший та найароматніший хліб, це той, який досі можуть випікати вдома. Адже в нього закладена така любов і ніжність.

Latest Posts

.,.,.,.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.