“А у нас в квартирі газ, а у вас?” Відома фраза з дитячого віршика вже давно стала веселою гуморескою. Адже сьогодні у більшості квартир Києва встановлені газові плити, а також у більшості будинків є газове опалення. Це досить зручно і пришвидшує нагрівання житлової площі, а також приготування їжі. Газ в квартирах дуже пришвидшує усі важливі процеси, а також робить життя більш зручним, ніж в ті часи, коли замість нього використовували опалювальні пічки, так звані “буржуйки”. Далі на kyiv-future.
Поява газу в Києві
Досить довго, до 1950-х років кияни не знали що таке централізоване газопостачання. На ті часи, традиційним способом приготування їжі були не газові плити, до яких ми звикли, а величезні чавунні печі, які розташовувались на кухнях. Вони опалювались дровами або вугіллям, а зверху на плитах стояли сковорідки та каструлі. В інших же кімнатах були печі, що опалювали приміщення. Також існували й більш скромні варіанти опалення, наприклад керосинові примуси або ж буржуйки. Перші теплові мережі зʼявилися в Києві у 1930-х роках. Що стосується газу, кияни б з радістю перейшли на такий вид опалення та газові плити. які досить давно зʼявилися в інших країнах. Звісно ж набагато зручніше отримувати газ в квартиру по трубах, а не думати як запасти дрова не лише на приготування, а й на опалення приміщення у холодний період року.
Кияни були знайомі досить добре з освітлювальним газом, адже він використовувався для ліхтарів, щоб освітлювати вулиці. Згодом цю функцію почала виконувати електрика. Місцеві газети з 1930-х років дуже активно займались пропагандою газових плит, навіть у керівництва були задуми щодо відродження централізованого газового заводу. який планували розмістити на виїзді з Києва, на Теличці. Але після обʼєднання з західною Україною було прийняте рішення про використання багатих родовищ того регіону.
На жаль війна зруйнувала глобальні плани, але вже після звільнення Києва від нацистів, знову повернулись до цих думок, не дивлячись на те, що місто все ще знаходилось в руїнах.
У 1945 році рада міністрів прийняла постанову про газифікацію української столиці в рамках міжнародного проекту. Планувалося будівництво міжнародного газопроводу Дашава – Київ. До речі, у 1947 році буде створено трест “Київгаз”.
Початок великого будівництва
Велике будівництво міжнародної труби розпочалося у 1946 році. А вже через 2 роки вона була готова для транспортування газу. Труби тягнулися понад 500 кілометрів зі Львівської області. Під контроль цей проект взяв особисто Микита Хрущов. Якщо траплялися якісь затримки, одразу вся країна починала давати додаткові ресурси. Наприклад, якщо будівельники казали, що не вистачає труб, одразу летіла величезна заявка на завод до Маріуполя, де оперативно виготовлялося стільки матеріалів, скільки було потрібно, навіть якщо доводилось працювати зверх часу.
Ще до появу газу в Києві. тютюнова фабрика, що знаходилась у Києві випускала цигарки під назвою Дашва – Київ, на пачці яких було зображено трактор, що кладе труби.
Газопровід вважався надвеликим і грандіозним проектом, адже він перетинав 24 річки, 34 залізних дороги. Для його гарної роботи було побудовано 49 будинків лінійних обхідників, а також 3 ремонтно – технічних пункти в Тернополі, Бердичеві та Красилові. Газопровід було розраховано на 2 мільярди кубів газу на рік, і тоді він був одним з найбільших в Європі. Для керування цією системою було виділено одну з будівель жіночої гімназії по вулиці Богдана Хмельницького ( колишня вулиця Леніна). Будинок оперативно реконструювали і добудували ще 2 поверхи. Зараз це один з головних офісів компанії “Нафтогаз Україна”.
Поки йшло будівництво газопроводу в Києві також ніхто не сидів просто так. Вже у серпні 1947 року почалося велике проектування газового господарства в Києві. В столиці було побудовано майже 75 кілометрів вуличних газопроводів, від яких йшло 65 кілометрів до житлових будівель, а також важливих підприємств. В роботах приймали участь навіть містяни, більше ніж 100 тисяч людей. До того ж великі заводи “Арсенал”, “Більшовик” та “Ленінська кузня” також приймали активну участь в підготовчих роботах, розраховуючи на можливі економії від газифікації виробництв.
Завершити будівництво планували до грудня 1948 року, але Сталін поставив задачу закінчити всі роботи до 1 жовтня, що виявилось нереальним, адже дуже багато складових та будівельних робіт були досить складними у виконанні.
Як жилось киянам з газом
Підключення до газової мережі почалося у листопаді 1948 року. Перший газ отримала Київська ТЕЦ по вулиці Жилянській, згодом газ зʼявився і в хлібопекарнях та ведучих підприємствах.
В перші роки деякі підприємства використовували газ не досить економно, тому керівництвом Києва було прийняте рішення повернути деякі виробництва на часткову систему використання вугілля та дров. Усі ж нові підприємства мали спочатку пройти комісію, а після отримати дозвіл Ради Міністрів.
Найбільш вдалим виявилося використання газу в побутових цілях звичайних киян. Як відомо, один з перших пунктів розподілення газу знаходився в Шевченківському парку, тому перший газ отримали звісно ж будинки. які знаходились поруч.
Станом на 1 грудня 2021 року в Києві вже було 235 квартир, що мали газ, до кінця року таких квартир було вже 19 тисяч. В той самий час почався великий бум на придбання газових плит. Найпопулярнішими моделями були плити на 2, 3 чи 4 конфорки. Принцип встановлення в квартирах був наступний, якщо це звичайна квартира, встановлювалася звичайна плита, якщо ж це комунальна квартира, там встановлювались декілька плит з розрахунку, по 2 конфорки на родину. Гарантійний строк плит був до 2,5 років.
Згодом окрім кухні пропонували використання газу і й в інших побутових потребах. створювали навіть газові холодильники та праски, але такі прилади не пройшли перевірку часом, і швидко лишили ринок.
Поради для киян
Також дуже важливими були лекції з правильної взаємодії з газовими приладами, адже траплялись поодинокі випадки аварії та пожеж через необережність та неправильне використання. Згодом, навіть було випущено спеціальний путівник, в якому прописувалось все до найдрібніших деталей. Тут навіть були малюнки, схеми та технічні зображення приладів і чітко прописані правила використання.
А також, були корисні поради з розрахунків газу, для кращого планування сімейного бюджету. Всім, хто мав в квартирах газ обовʼязково надавали газові лічильники. Щоб постійно фіксувати та контролювати використання газу, навіть була створена спеціальна служба “знімальниц”, жінки, щомісяця приходили до киян додому та знімали показники, для правильності нарахувань за користування.
З часом були навіть створені спеціальні дільниці, куди мешканці мали приходити та надавати дані про кількість використаного газу. Вони знаходилися в кожному районі Києва. Але таку грамоту не всі кияни змогли зрозуміти, тому в деякі квартири доводилось знімальницям приходити самостійно, це ж стосувалося і квартир пенсіонерів, які не мали змоги розібратися в цій системі.
Оплата газу та збільшення кількості підключень дало можливість врегулювати ціни на використання, а також згодом привело до створення та встановлення лічильника на увесь будинок, а не на окремі квартири. Сьогодні ж, у звʼязку з створення комунальних організацій та забудовників, повернулася практика квартирних лічильників.
