До заборони гральних автоматів та казино в Києві була велика кількість місць для відпочинку такого формату. Великі, маленькі, суто чоловічі клуби, гральні зали для всіх. Можна було відвести душу, відпочити, виграти або навпаки, програти кругленьку суму і заливати очі алкоголем. Зараз ситуація трошки інша, ігри на гроші тепер існують в форматі онлайн-казино, яких також дуже багато. Але мало хто знає, що саме в Україні гра в карти вперше була прийнята у 19 столітті, а кияни буле першими, які створили свої гральні зали. Далі на kyiv-future.
Коли почалася гра
В Європі гра в карти завжди була забавою званих вечорів або балів. Тому не виникало взагалі питань, як розважити гостей. Особливо це стосувалося зустрічей в форматі маленької зустрічі друзів. Стосовно України, досить довгий час історики намагалися зрозуміти, коли саме гра в карти стала популярною, за однією з версій родоначальниками таких розваг стали українські козаки. Якщо уважно придивитися до картини “Козаки пишуть листа турецькому султанові”, то біля одного з козаків добре видніється колода карт. Здавалося б все логічно, але завжди є одне “але”. Ця картина була написана наприкінці 19 століття, тому як свідчення або історичний доказ вона не дуже підходить. Тому, що в ці часи в карти грають вже всі та усюди, тому знайти початківця дуже важко.
Правила та ставлення
Звісно ж ця гра не лишила нікого осторонь. Але ставлення до такого виду розваг було кардинально різним. Наприклад, Петро 1, сам в карти не грав, але й суворої заборони на них не впроваджував. Єдине, якщо грали на гроші, тоді з учасників стягували штрафи у трикратному розмірі банку. За часів Анни Іоанни суворо карали за гру на гроші або майно, а от донощиків навпаки, нагороджували. Вони отримували частину з того, що було програно тим, на кого донесли. Єлизавета Петрівна вирішила розділити ігри на заборонені азартні та дозволені комерційні. Різниця була лише в розмірах ставок. Також дозволялися ігри на балах та званих вечерях. На той час без соціальних мереж було важкувато, треба було якось розважатися. Катерина Друга і сама полюбляла ігри в карти. Існує така легенда, що під час святкування народження онука Катерина поставила діамант.Програла вона чи виграла, так і лишається загадкою, але за її правління розважальні та комерцій ігри були дозволені, азартні були під забороною. Такий закон і правило узгоджував особисто міністр внутрішніх справ.
Також у гравців були певні правила. Закон прийнятий на державному рівні підтверджував, що борги не підлягають стягненню державою, але негласно були певні покарання. До речі, гра на великі суми завжди супроводжувалася тим, що люди ставили на кон звання офіцера чи титул, якщо гравець програвав, то міг попрощатися з усім. Загальне правило було єдиним для всіх, після програшу для погашення боргу є всього 24 години. Ще один неписаний закон був для всіх однаковий, якщо людина виграла, вона має лишатися за столом, якщо його партнер бажає відігратися.
Перші казино
Як відомом на заході казино було звичною справою, та не всі могли спокійнісінько виїхати за кордон. Тому перші розважальні клуби такого формату звісно ж були таємничими. Знаходились вони на околицях Києва, згодом таке казино почало працювати і на Соломʼянці. Також досить популярним було збиратися на закритих квартирах і грати там майже цілодобово.
З часом в Києві починають створювати відкриті казино. Першим таким місцем для ігор ставали Київські контракти – зимові ярмарки. Сюди зʼїжджалися з найближчих країн заможні пани. Безготівкових розрахунків не існувало, тому багатії везли з собою мішки з золотом, бочки зі сріблом. Вони розуміли, що спочатку справи, потім карти. А це можливість випробувати вдачу та можливо обіграти когось із партнерів.
Основне місце проведення Контрактовий будинок на Подолі. Як відомо, у Контрактовому часто давав свої концерти відомий Ференц Ліст. А от про долю його концертних гонорарів, говорять, що вони так і лишалися в стінах Контрактового будинку. Тут, до речі, суворо слідкували за тим, щоб ніхто не махлював. Тут навіть розробили свою систему контролю, наприклад, ставили печатки клубу, або проколювали колоду перед початком гри, щоб підробити або підмінити карти було неможливо. Клуби цінували свою репутацію, тому шулерів часто викривали. До того ж шулерство каралося висланням до Сибіру.
Закритий клуб
У Києві було відкрито клуб “Конкордія”. За документами це був звичайний клуб, де можна було проводити час за розмовами та спілкуванням, і це дійсно було так. Лише з невеличкою ремаркою, всі розмови були за грою в карти.
Засновником цього клубу був Лев Бродський, усім відомий як цукровий король. Він настільки полюбляв ігри в карти, що для розміщення клубу віддав свій будинок на розі Пушкінської та Прорізної. Головою ради старшин у 1908 році було обрано Григорія Богрова. До повноважень голови входило вирішення конфліктів будь-якого характеру, ведення обліку карткових боргів тощо. Сам же Богров полюбляв грати в карти і був досить везучім, що його виграшів вистачило на побудову прибуткового будинку. Але згодом, він його заклав, програвши в карти.
Найвідоміші ігри
Окрім закладів для ігор звісно були найулюбленіші та найпопулярніші ігри.
Однією з найбільш поширених ігор був винт. Він грався колодою на 52 карти, виглядав як мікс преферансу та віста. Кажуть, що затятим гравцем в цю гру був відомий педагог Михайло Драгоманов. Навіть перед своєю смертю прикутий до ліжка він продовжував грати, аргументуючи тим, що на тому світі грати не дозволять.
Ще однією дозволеною грою вважалися бостон та шістдесят шість.
А от найбільш азартною грою вважають фараона або ж скорочено фаро. Це була гра, яка входила до списку заборонених, але високі ставки все більше приваблювали азартних гравців. Також особливою популярністю користувалася гра баккара. В неї могли грати одразу велика кількість гравців.
Колоди карт
Спочатку карти для ігор завозились із-за кордону, але згодом їх почали випускати і тут, в Києві. До речі, випуск карт одразу зробив і царя і власника виробництва монополістами на ринку. Звісно випуск карт строго контролювався державою. За підробку можна було отримати штраф або взагалі потрапити за ґрати.
Для аристократичних гравців продавали карти з позолотою, це була колода на 52 карти, вартістю 3 карбованці за колоду. Для звичайних людей були колоди простіше, так звані атласні карти. Навіть були колоди для бідних, які коштували 1 карбованець 60 копійок.
У 1897 році відомий художник Микола Кразін запропонував свій дизайн карт. В його колоді кожна масть мала своє значення. наприклад, чирви було зображено як поляків, трефи українців, тощо. Згодом, Микола запропонував оновлений варіант, який вийшов лімітованим тиражем. Тут вже звичайного українського хлопця, замінили валетом-воякою.
У 1917 році була випущена найдорожча колода українських карт – Гетьманська. На цих картах були зображені українські гетьмани замість королів, відомі козачки замість дам. ну і козаки стали валетами.
Київські казино мали великий дохід. Найхитріші власники шукали можливості отримати якогось впливового клієнта з влади. тому продумували найрізноманітніші та найцікавіші ігри та правила членства в клубах. Інші ж просто намагалися не порушувати закон та вести бізнес чесно. Але це була ціла епоха розваг в Києві, майже Лас-Вегас по українські.
