Всім відомо, що Київ славиться старовинною архітектурою, історичними пам’ятками чи живописними краєвидами дніпровських схилів. Так, це, безперечно, є його візитівкою і тим, що надає йому неповторного шарму. А, проте, не потрібно забувати, що наше місто – сучасна європейська столиця, а отже їй життєво необхідно тримати руку на пульсі світових подій, пише kyiv-future.com.ua.
Це, власне, у неї непогано виходить. До прикладу, в 2019/2020 роках Київ посів 5 місце серед міст з найсприятливішими умовами для розвитку бізнесу, а зовсім нещодавно потрапив у топ-100 найкращих міст світу, зайнявши 87 позицію, повідомляється на сайті bestcities.org. Як наслідок поступового інтегрування нашої столиці в всесвітню мережу, в Києві з’являється все більше готелів класу люкс. Один з таких FAIRMONT GRAND HOTEL KYIV, проте це не звичайний “модний” заклад, яких по місту розкидано безліч, і які не завжди вписуються в його загальну картину. Ми розглянемо той випадок, коли грамотне використання оригінального стилю при проектуванні сучасних будівель виглядає естетично досконало та не дисонує з довколишнім антуражем міста.
Предок споруди – найбільший у Києві млин
Київ – місто з багатовіковою історією, і, відповідно, з часом він зазнавав поступових змін. За часів Російської імперії північна частина Подолу (а саме тут згодом красуватиметься готель) вважалася брудним районом, адже в XIX ст. тут почали з’являтися перші київські заводи. Микола Закревський в своєму “Описании Киева” зазначає, що станом на 1849 рік в місті налічувалося 59 заводів і 14 фабрик, а вже в 1860 їх стало в чотири рази більше. Причому більшість з них знаходилась на Подолі. Заживши слави індустріального регіону, місцевість поступово забудовувалась різними підприємствами, і вже в кінці XIX – на початку XX стає центром київської промисловості. Вигідне розташування забезпечувало вихід до Дніпра, що було ласим шматочком для підприємців. Тому й не дивно, що саме тут, на розі вулиць Ігорівської та Набережно-Хрещатицької, в 1857 році було зведено перший цегляний корпус млина, яким володів А.Глазер. Якраз в той час Росія зазнала краху в Кримській війні, ситуація в імперії погіршилась, внаслідок чого ціни на хліб зросли.
Саме це стало поштовхом для затвердження плану побудови. У квітні 1870 року млин переходить у власність до І. Бродського, з відомої династії цукрозаводчиків. Згодом він обростає все новими службовими будівлями, кілька раз зазнає руйнівних пожеж, проте власникам кожного разу вдається відновлювати виробництво. За цей час він наживає слави найбільшого борошномельного підприємства в тодішньому Києві. Під час радянського панування комплекс активно не використовувався, що призвело до поступового занепаду, і вже до наших днів дійшов у аварійному стані.
Готель як приклад сучасності, що шанує традиції минулого
І хоча комплекс занесли у 2004 році в реєстр пам’яток архітектури, під час Євро-2012 забудовник зніс споруду і на її місці розпочав будівництво готелю. Чи було це законно – ні. Але, на жаль, вже змінити нічого не вдасться. Сучасна будівля є дванадцяти поверховою, і знаходиться неподалік метро Поштова площа, за адресою вул. Набережно-Хрещатицька, 1. І ось чому ми вважаємо, що даний готель слугує прикладом всім забудовникам. На той час в архітектурі Російської імперії панував пізній класицизм або російській ампір. Виконана в такому ж стилі, споруда не лише не псує загальної картини міста, а й, навпаки, є його прикрасою. Масивна будівля гармонійно вписується в Поділ, і водночас виконує функцію готелю. Таке вшанування традицій міста є запорукою його вічного життя, а збереження автентичної атмосфери в поєднанні з сучасними тенденціями посилює любов до рідного Києва.
