Четвер, 23 Вересня, 2021

Бессарабський ринок. Від околиці міста до центру сучасного Києва

Кожен мешканець столиці знає про найдорожчий в Східній Європі критий ринок – Бессарабський ринок. Розміщений він в самому центрі Києва, в кінці головної вулиці Хрещатик, прямо навпроти бульвару Шевченка. Колись на нього похмуро дивився пам’ятник Леніну, проте тепер про його присутність у минулому нагадує тільки порожній постамент. Орієнтований ринок на людей, що мають високу купівельну спроможність, тому що ціни на свіжі фермерські продукти кусючі, через високу ціну на оренду місця на ринку. Але і товари, які пропонуються на ринку ексклюзивні – фермерські домашні сири, ковбаси, багато різновидів м’яса і риби преміумкласу. “Бессарабка” не простий критий ринок, а історична і культурна пам’ятка, історія якої починається ще кілька століть тому. Досі представляє загадку, як протягом століть зміни в Києві, зміна влад, війни та руйнування обходили цей загадковий ринок, дозволивши йому зберегтися до нашого часу. Безліч раз стояло питання про знесення або реконструкції ринку під інші потреби, але він все ще незворушно стоїть, сповнений загадок і легенд, пише kyiv-future.com.ua.

Перші історичні згадки та теорії виникнення назви

Сьогодні важко це уявити, але на початку 19 століття місцевість, де знаходиться зараз Бессарабський ринок, була безлюдною пусткою на околиці міста Києва. А все тому, що площа перебувала біля підніжжя декількох пагорбів, звідки постійно стікали потоки води та бруду затоплюючи місцевість. Спроба зробити відхід для стічних вод у вигляді спеціальної канави не увінчалася успіхом і місцевість так і залишалася не облаштованою. Тому до другої половини 19 століття в район Бессарабської площі, на пустир звозили сміття і відходи, які спокійно розкладалися, створюючи незабутній сморід і приваблюючи диких собак, босяків і розбійників.


Є теорія, що місцевість назвали Бессарабської, як раз через скупчення там розбійників та інших асоціальних елементів, які самі себе називали “Бессарабія”. Саме так стверджував у своїх нотатках священник Петро Лебединцев, шановний історик і археолог Російської імперії. 

Місто розросталося і в районі Бессарабської площі, на перетині з вулицею Хрещатик з’явився в 1830 році один з перших готелів в Києві – двоповерхова будова належала відомому архітектору Беретті В. Пустир починав муляти очі городян і влади, різко обриваючи красу головної вулиці Хрещатик. Поліпшується в другій половині XIX століття інфраструктура міста, нові дороги й заїжджі двори створювали потреби в перетворенні місцевості. З похмурого сміттєзвалища, яке кишить розбійниками, Бессарабка поступово перетворилася на площу, куди почали з’їжджатися бродячі цирки, балагани та місце проведення святкувань.   

Преображення небезпечного пустиря у жваву торгову площу

У другій половині 19 століття Бессарабська площа стала популярним місцем для проведення дозвілля і влада планувала облаштувати її, поставивши пам’ятник Богдану Хмельницькому. Але місто забудовувалося швидкими темпами, Бессарабську площу оточувало все більше житлових будинків, з’явилося зручне транспортне сполучення у вигляді Великої Васильківської. Це стало причиною того, що в 1870 році на Бессарабській площі з’являється торгівля. У столицю з’їжджаються купці з інших губерній і з’являється стихійний варіант Бессарабського ринку. 

Друга теорія про походження назви Бессарабської площі свідчить, що ім’я місцевості стало наслідком появи активної торгівлі та напливу купців з південних губерній, або з так званої Бессарабії. Але ця теорія нічим не підтверджується і залишається лише міською легендою, адже поява активної торгівлі на Бессарабській площі відбулося вже після очищення місцевості від сміттєвих куп і босяків, які промишляли там розбоєм.

Але на жаль на момент 1870-х років санітарні умови на Бессарабському базарі залишали бажати кращого. Все ще зберігалася проблема з підтопленням площі під час сильних дощів, а сміття вже є наслідком торгівлі. Ринок залишався стихійним, більше нагадував сільський ярмарок, де упереміш продавалося все, від тканин і оздоблення до харчових продуктів, які швидко псувалися. Смердючі запахи й орди пацюків розбігалися по центру міста, псуючи враження про головну вулицю столиці, яка у кінці 19 століття набувала все більш Європейського вигляду. В одному з туристичних путівників початку XX століття можна знайти згадку про Бессарабську площу, до ери організованої торгівлі:”Бессарабка у всьому своєму неподобстві поміщається на відкритому і самому видному місці. Вона справляє враження гнійного пухиря на кінчику красивого, класичного носа. Чому це місце, настільки зручне для експлуатації під якусь громадську будівлю – театр, пасаж або хоча б готель, – залишається марно, в гидоти та в запустінні, цього жоден мудрець дозволити не зміг би.

Вдалий збіг обставин 

Ігнорувати проблему далі було вже неможливо і в 1902 році влада ухвалила рішення про необхідність створення критого ринку на Бессарабській площі, щоб упорядкувати торгівлю і позбутися від жахливої антисанітарії. Але як це зазвичай буває, початок перетворення торгового майданчика відкладався через брак достатнього фінансування. За найскромнішими підрахунками вартість будівництва критого ринку склали б чверть річного доходу всього міста, тому початок робіт все відкладався.

І не ясно скільки б часу ще зайняли пошуки фінансування для цього грандіозного проєкту, якби не вдалий збіг обставин. Лазар Бродський, відомий “цукровий магнат” Києва, заповідав місту півмільйона рублів на будівництво критого ринку, прямо перед своєю смертю в 1904 році. Але радісну звістку затьмарювала умова, тільки при виконанні якої керівництво міста змогло б розпоряджатися цими грошима. Умова наголошувала, що гроші місто отримає, якщо муніципалітет прийме зобов’язання навіки відраховувати 4,5% відсотка від прибутку Бессарабського ринку благодійним організаціям, в основі яких брав участь Лазар Бродський. Влада сумнівалися, формулювання про “вічне зобов’язання” було дуже туманне і ніяк не давало спокою мерії, не даючи можливості прорахувати наскільки пропозиція була вигідною. 

Але все ж до 1907 року влада міста і виконувач духівниці “цукрового магната” змогли прийти до угоди й була запропонована зручна економічна схема. Заповідану суму в півмільйона рублів конвертували в облігації під відсотки. Розмір відсотків відповідав необхідним благодійним виплатам, які згадувалися в заповіті. Така схема кредиту дозволяла поступово накопичувати необхідну суму і погасити облігації, розрахувавшись зі спадкоємцями Лазаря Бродського і виконати  умови його заповіту. 

Цікаво, що розраховуватися за кредитом Київ мав би протягом 64 років і повністю звільнився б від цього обов’язку тільки в 1971 році. Але цьому так і не судилося статися, бо  до влади після революції 1917 року прийшли більшовики, які націоналізували все майно. Тепер Бессарабський ринок і благодійні установи стали частиною національного надбання, а облігації втратили будь-яку цінність.  

Боротьба архітектурних проєктів

Для початку будівництва критого Бессарабського ринку, який обіцяв значні суми прибутку, залишалося тільки вибрати архітектурний проєкт. Влада хотіла оточити площу одним великим будинком, що вміщує безліч різних магазинів і не тільки. Можна знайти замітку в “Ізвестіях Київської Міської Думи” про грандіозні плани забудови, які були в 1908 році:“Аби не допустити виходити з базаром і торговими рядами прямо на головну вулицю міста, комісія вирішила побудувати на зазначеній площі, перед головним павільйоном ринку, по фронту вулиці проти Бібіковського бульвару, солідну і красиву будівлю, яка закриє собою базарну площу і прикрасить це місце міста. У цій будівлі  підвальний і перший поверхи призначаються для торгових закладів, а другий поверх для публічної бібліотеки з читальним залом, що може служити також для концертів і вечорів“.

Відомий архітектор Георгій Шлейфер, за проєктами якого вже були побудовані будівлі Хоральної синагоги Бродського і Комерційного училища, запропонував свій чорновий проєкт на розгляд. Але цей проєкт не був схвалений і в тім же 1908 році провели другий конкурс проєктів для майбутнього Бессарабського критого ринку. За підсумками конкурсу перше місце зайняв проєкт архітектора Генріха Гая, який в минулому вже створював подібну споруду в Варшаві. 

За затвердженим варіантом, в приміщенні критого ринку повинні були поміститися близько 30 магазинів з виходом на вулицю, сучасний ресторан і просторий внутрішній зал. Торговий зал повинен був розмістити до 90 точок з продажу м’яса та м’ясних виробів, стільки ж для торгівлі овочами, молочними продуктами та хлібом і ще 27 торгових точок з рибою. 

Нарешті, будівельні роботи

Весь 1909 рік пішов на доопрацювання проєкту і зачистку місцевості для початку будівельних робіт. І ось нарешті, в 1910 році були закладені перші частини фундаменту майбутнього критого ринку, який вже більше ніж сто років привертає інтерес туристів і місцевих жителів, так і не змінивши свого первісного призначення.

Будівництво критого ринку було реальним викликом, оскільки раніше інженери, які відповідали за виконання робіт, ніколи не стикалися з такою складною конструкцією. Один з головних відповідальних інженерів М.П. Бобрусов для підготовки до будівництва був навіть відряджений до Європи, щоб вивчити приклади критих ринків у інших містах. Весь 1910 рік будувався каркас будівлі, з товстими цегляними стінами з металевими перекриттями й каркасами, для підтримки важкого скляного даху. Такий дах дозволив добитися неперевершеного природного освітлення. Але це було далеко не єдине нововведення, яке вирішили спробувати реалізувати в будівлі критого ринку. Коли в 1911 році перейшли до оздоблювальних робіт, то намагалися досягти максимальної функціональності простору. Спеціальні башточки по обидві сторони ринку мали резервуари з водою і вбудований водяний компресор, щоб забезпечити водопостачання Бессарабки.

З Талліна на початку 1912 року купили та привезли холодильну установку, подібного приладу в Києві ніде ще не було. Це був перший холодильник, що з’явився в місті, який охолоджував шляхом рідкого азоту і холодоагенту, і його змонтували в підвалах Бессарабського ринку. Раніше для охолодження харчових продуктів на ринку використовували “льодовики”, невеликі камери з термоізоляцією, в які засипали шматки льоду, зібрані та збережені з зими. Холодильна камера була символом розвитку і процвітання, тому радувала як владу, так і городян.

Нарешті в 1912 році, 3 червня, було відкрито й освячено новий помпезний Бессарабський ринок, виконаний в стилі пізнього модерну, з зображеннями молочниці, риби й фермера з биками, що прикрашають фасад. Вже відтоді ринок в народі називали не інакше як Бессарабка, ставши негласним символом багатіїв і фінансового достатку. Але відкриття офіційного впорядкованого ринку лише потіснило стихійних торговців, які не могли дозволити собі орендувати місце. За величезним критим ринком зі скляним дахом, який виблискував сучасністю, стихійна торгівля існувала до початку 50-х років, забезпечуючи продуктами менш заможних городян.

Використання не за призначенням

Хоч Бессарабка від моменту свого відкриття і до цього дня функціонує як ринок, але був момент в історії, коли його використовували не за призначенням. Цей похмурий період припадає на 1930-33 роки, коли в будівлі ринку була облаштована судово-медична лабораторія Наркомату охорони здоров’я. Чому саме на території Бессарабського ринку? Тому що потребувала розташованих в підвальних приміщеннях холодильних камер. Спочатку були як знамення прогресу і достатку, холодильні камери базару в ці роки запобігали швидке розкладання тіл. Голодомор 32-33 років гнав селян в місто в пошуках будь-якої можливості добути їжу, але багато хто так і залишалися на вулицях міста бездиханними тілами. Щоб впоратися з великою кількістю тіл, які засівали вулиці Києва, активно використовували холодильні камери Бессарабки. Там тіла очікували своєї черги на розтин в Олександрівській (колишньої Жовтневої) лікарні, після чого нарешті віддавалися землі в районі Бабиного Яру. Це робить історію тієї місцевості ще більш похмурою, з огляду на наступні розстріли євреїв під час Другої Світової Війни.

Мало не угробили

Дивно, що ні революція 17 року, ні окупація Києва під час Другої Світової Війни, не закінчилися для Бессарабки руйнуваннями. Хрещатик стояв в руїнах, замість колишньої краси валялися купи каміння, але ринок залишився практично неушкоджений. Під час війни торгові місця займалися навіть навколо критого ринку, збільшуючи масштаби торгівлі. Після закінчення війни в рамках відновлення міста, Бессарабку прикрасили новеньким кам’яним фонтаном перед входом на ринок, а трохи далі на початку бульвару Шевченка поставили пам’ятник Леніну, який замінив зведену німецькими окупантами шибеницю.

Нарешті аж в 60-х роках Бессарабський ринок був відреставрований, максимально зберігши свою автентичне ліплення і прикраси фасаду. Єдине що не збереглося – зображення архангела Михайла, від якого поспішила позбутися радянська влада, як від небезпечної символіки. 

На початку 70-х керівництво міста вирішило, що Бессарабський ринок матиме велику цінність у вигляді гастроному або художньої галереї. Також розглядалися проєкти по знесенню історичного будинку, щоб зробити зручну транспортну розв’язку. Але визначитися з тим, як саме перетворити Бессарабську площу все ніяк не могли, перебираючи вигоди та витрати. Розпочата у другій половині 80-х перебудова допомогла розв”язати питання і від знесення будівлі ринку відмовилися залишивши все на своїх місцях.

Нині Бессарабський ринок має статус пам’ятника мистецтва та архітектури, яскравим і рідкісним зразком пізнього модерну. І попри те, що керівництво міста періодично повертається до ідей реорганізувати простір Бессарабського ринку, створивши торговий центр або дорогий сучасний готель, але поки що нічого кращого придумати не змогли. Можливо Бессарабський ринок буде стояти на своєму місці ще сотню років, залишаючись візитною карткою міста Києва та найдорожчим ринком у Східній Європі.

Latest Posts