Київ-цікаве та захоплююче місто для туристів. Прогулюючись вуличками міста, можна зустріти оригінальні та незвичайні скульптури. Далі на kyiv-future.
Жаба
У Маріїнському парку біля Музею води є пам’ятник Жабі. Жаба відноситься до стихії води і є символом заздрощів, жадібності та зла. Але Олег Пінчук, автор цієї скульптури пов’язує її із багатством.
Жаба була відкрита до Дня міста Києва у 2010 році. Вона виготовлена із бронзи та важить 6 тонн. Жаба величезними лапами стоїть на різних монетах по гідності. Ця скульптура чарівна. Вона виконує заповітні бажання. Для цього достатньо потерти її язик. А якщо хочете покращити свої фінанси, треба кинути монетку. Заглянувши до рота жаби, можна побачити людське обличчя з бровами, очима, носом та ротом. Рот і є скарбничкою, куди кидають монети. Саме там і знаходиться ківш, де збираються усі монетки. Кажуть, що у черевце Жаби може поміститися орієнтовно 9 000 000 монеток. І тут криється сюрприз. Адже випадковий перехожий, покинувши останню монету, може здобути багатство. Так як черево жаби виявиться переповненим і перевернеться. І посиплеться все багатство, яке накопичила жаба. Це третя пам’ятка в Україні, встановлена земноводній тварині.
Літаюча корова
Літаюча корова є ще одним кумедним пам’ятником. 14 березня 2009 року автор Костянтин Скретуцький розмістив її на засохлому дереві. Знаходиться воно на вулиці О.Гончара. Корова зроблена з дерева та різних матеріалів. Ця скульптура символізує родючість та благополуччя. Вона легка і літаюча. Щоправда, з установкою були проблеми, бо було холодно, вітряно і йшов сніг. У зв’язку з тим, що зібрати було важко у маленькій майстерні, скульптор збирав її на місці. Склеїти частини виявилося за такої погоди складно. Але вуха корови не виходило приклеїти і вони замерзли.
Тулуб літаючої корівки складається із сталевої сітки. Ноги з дерева. А крильця із пластмасових ложок. Скульптура вийшла добра та весела. Дітям дуже до вподоби.
Бабуся на лаві
Скульптуру “Бабуся на лавці” називають ще “бабця класична”. Бабця відпочиває на лавці з 2011 року. А знаходиться ця лавочка у найкрасивішому парку міста, парку Тараса Шевченка. Автором цієї скульптури є Анна Кисельова. Прообразом стала її бабуся. Як А.Кисельова стверджує, це класика, бабуся вісімдесятих років. Добра і зворушлива, іноді буває шкідлива. Але як кожна бабуся дуже любить дбати про своїх рідних. І ось одного разу вона йшла в магазин купити кефір і дорогою присіла на лавочку відпочити. Цю бабусю дуже полюбили студенти. І вже легенди ходять. Недолугому студенту достатньо потерти по сумочці бабусі заліковкою, то зможе благополучно здати всі свої “хвости”. А якщо хочете, щоб весь день супроводжувала удача, тоді сядьте поруч із бабкою на лавочку.
Пам’ятник Паніковському
На вулиці Прорізній є дивовижний пам’ятник чоловікові у віці. Перед нами стоїть людина, спираючись на палицю. На голові в нього одягнений старовинний капелюх-канотьє. Він впевнено кудись крокує, повернувши убік голову. На носі в нього одягнені темні окуляри. А також у нього в кишені піджака ложка на ланцюжку. Ліва рука шукає чужий гаманець у людини, яка переводить його через дорогу. Пам’ятник не підписано і немає жодної таблички. І звичайний перехожий здивований, чому бронзова пам’ятка без “документів”. Якщо туристи не знають відомих фільмів радянського часу, то столичні жителі підкажуть, хто є “людиною без паспорта”. Це пам’ятник М.С.Паніковському, відомому шулеру Києва. Це соратник О.Бендери. А прообразом став Зіновій Гердт, відомий актор. Він зіграв роль Паніковського у фільмі “Золоте теля” у 1968 році, режисером якого був М.Швейцер.
У травні 1998 року встановили пам’ятник М.М. Паніковському у Києві. Поставили його неподалік того місця, яке описували письменники Ільф і Петров у книзі “Золоте теля”. Авторами проекту були скульптори В.Щур, В.Сівко та В.Скульський. Їхні прізвища вказані на манжеті бронзової пам’ятки. А замовив його Київський банк. Висота цієї скульптури є 194 см.
Але є цікавий задум у цій скульптурі. Лівий черевик приховує втрачену кимось монету, на яку став Паніковський. І якщо опуститися на коліно і прикласти дзеркальце до цього черевика, можна побачити комбінацію з трьох пальців-фігу. Автори за допомогою цього задуму спонукали звичайних перехожих опускатися на коліно перед Паніковським. А ось молоді люди в наш час знайшли чудовий вихід із цього становища. Вони користуються камерами телефонів. У такий спосіб уникають схиляння перед шахраєм.
Кажуть, якщо хочете покращити свої фінанси, то треба впустити монету поряд або потерти шкарпетку лівого черевика.
Їжачок в тумані
Всім відомий мультфільм “Їжачок у тумані”, випущений у 1975 році. Це найкращий із мультфільмів за останні майже 30 років. І 2009 року скульптор К.Скретуцький киянам подарував таку скульптуру. У своїх роботах автор не раз використовував звичайний пень, перетворюючи на предмети мистецтва. Зі старого дерева скульптор вирізав фігурку їжачка. Голки зробив із шурупів. З кераміки виготовлений вузлик у горошок. А сам їжачок встановлений на пеньку. Погляд його спрямований в далечінь, напевно виглядає Конячку. Але найцікавіше, що скульптура має назву – Конячка, створена на честь конячки. Знаходиться неподалік метро Золотих воріт, у сквері на вулиці Рейтарській. Мешканці часто прикрашають Їжачка. У холодну пору одягають на лапки йому шкарпетки, а на початку карантину коронавірусу захищали маскою.
Кіт Пантелеймон
У 1998 році біля Золотих воріт встановили пам’ятник із бронзи Коту на ім’я Пантелеймон. Він був сірого кольору з породи персів і звали його лагідно-Пантюшею. Кіт проживав у “Пантагрюель”, ресторані неподалік Золотих воріт. Його дуже любили відвідувачі ресторану та його працівники. Але одного разу сталася пожежа, спалахнула проводка. І кажуть, що кіт намагався попередити людей, які перебувають у ресторані. Сам Пантелеймон загинув.
Але небайдужі люди вирішили поставити пам’ятник на честь кота навпроти ресторану. Створив його скульптор Б. Мазур. Спочатку поруч із котом була пташка. Але її регулярно спилювали колекціонери. І тому вирішили залишити кота одного. У народі кажуть, щоб виповнилося потаємне бажання, треба одночасно взяти кота за вухо та покласти під лапу монету.
