Музей Лесі Українки розташований в мальовничому куточку Києва у будинку № 97 по вулиці Саксаганського. Тут з 1890 по 1910 рік проживала Леся Українка. Музей відкрили для киян і гостей столиці ще в 1962 році, а інтер’єр відновили по пам’яті Лесиної сестри Ізідори. Далі на kyiv-future.
Найцікавіше очікує гостей на вході до музею, адже треба подзвонити в дзвінок, немов до справжньої квартири. Коли чекаєш ці дві секунди, мовби переносишся в ті часи, коли ще була жива Леся Українка і здається ніби, ось-ось вона відчинить двері та запросить у гості. Формально так і є, але замість поетеси до гостини запрошують працівники музею.
Експозиція квартири-музею Косачів
Експозиція розташована на першому і другому поверхах будівлі. На першому поверсі у 5 кімнатах відтворено інтер’єр квартири родини Косачів, а саме: їдальню, вітальню, кімнату батьків та покої Лесі Українки.
Гості музею можуть завітати до вітальні, у якій збиралася сім’я Косачів та їх друзі. Ця невеличка кімната часто перетворювалася на своєрідний літературний клуб і музичний салон, де збиралися різні представники літературної тусовки часів життя Лесі Українки.
Поруч знаходиться їдальня. У цій кімнаті розташований величезний стіл і панує сімейна атмосфера. В шафі за склом, знаходиться срібний посуд, який справді належав родині Косачів. Розкішні диванчики, годинник та посуд вказують на те, що тут жили багаті люди не лише матеріально, а й духовно, бо все на своєму місці, все зі смаком.
Трохи далі розташована кімната батьків поетеси. Ці покої прикрашає картина, яку намалювала сама Леся Українка. Кімната була своєрідним кабінетом для Лесиної матері Олени Пчілки, саме тут вона творила шедеври, які нині відомі на всю Україну.
Пройшовши кімнату з великим годинником, перед гостями зʼявляться покої Лесі Українки. Тут поетеса творила. Бувало писала до пізньої ночі, а в день спала затуливши вікно цупкими темними шторами, які не пропускали жодного промінчика сонця. Кімната поетеси – це кілька шаф, маленьке ліжко і робочий стіл біля вікна. Також тут стоїть маленька сувенірна вазочка, яку Леся привезла з подорожі до Італії.
Експозиція життя сім’ї Косачів
На другому поверсі розташована експозиція про життя і творчість сімʼї Косачів та їх друзів. Якщо на першому поверсі відвідувачі познайомилися з життям поетеси в домашньому колі, й ніби змогли відвідати її особисто, другий поверх значно відрізняється, він перенасичений подіями. Тут можна побачити кільканадцять рукописів, першодруків, тут є альманах, який Олена Пчілка зі своєю колегою видали власним коштом. Стіни музею розповідають й про судовий процес над Лесею Українкою, про її звинувачення, і про загострення хвороби.
У музеї також зберігаються твори Лесі Українки написані від руки, в оригінальному творчому оздобленні й виведені приємним почерком. Озирнувшись навколо відвідувач може зрозуміти, що Леся Українка не лише талановита письменниця, вона ще вміла малювати та вишивати. Творча людина – це та людина, яка творча у всьому, а не лише в поезіях, за які ми звикли нею захоплюватися.
На стінах музею буквально написана історія, тут купа документів, свідоцтво про одруження батьків Лесі Українки, чисельні видання, першовидання, де опублікувалася поетеса, багато різних фото. Тут навіть є останнє фото Лесі Українки, фото з її поховання. Лесю дуже любили, на її похорони зібралось досить багато людей, серед яких друзі, рідні та просто поціновувачі творчості поетеси.
Хвороба не зламала сильного духу письменниці, а навпаки підштовхувала її більше працювати, краще писати, бо ось-ось і життя припиниться, а ще так багато треба сказати цьому світові. Нам варто взяти з неї приклад і так само багато працювати в тій сфері, яку ми обрали для себе. Її спадщину неможливо виміряти, це багатотисячні видання, незчисленна кількість геніальних творів, які були написані в доволі складний період, та ще й в час, коли хвороба брала верх.
