У 1986 році відбулася найбільша техногенна катастрофа людства – аварія на Чорнобильській атомній електростанції. У результаті цієї надзвичайної події постраждали сотні людей. Враховуючи, що людина зустрілася з невидимим ворогом – радіацією, влада припускала, що чисельність постраждалих з часом може збільшуватися. Тому було вирішено збудувати найбільший опіково-радіологічний реабілітаційний центр в усьому Радянському Союзі. Далі на kyiv-future.
На краю Троєщини
Місцем для новобудови обрали красиву територію на краю села Троєщина, яке розташовано у Деснянському районі Києва. Місце під будівництво було піднято за рахунок намивання піску. За такою методикою збільшено висоту практично на всій території житлового масиву.
Згідно з проєктом опіковий центр був неймовірним задумом. Лише місць для стаціонарного перебування пацієнтів передбачалося аж 1200. Це практично населення сусіднього села Троєщина. Тобто у випадку успішної реалізації проєкту міська та навіть державна влада отримали б нове питання: “Як цю територію утримувати?” Адже крім приміщень безпосередньо лікувального призначення тут передбачалося будівництво низки об’єктів суміжного та обслуговуючого використання. Наприклад, однією з найбільших будівель, які видніються з вулиці Милославська, є церква. Недобудована релігійна споруда без даху є трохи неочікуваною пропозицією у проєкті радянських архітекторів. Враховуючи, що роботи зі зведення центру розпочалися за кілька місяців після аварії, можна припустити, що проєкт не дуже сильно перевіряли на ідеологічну відповідність. Або конструктори вже відчували, що крах імперії наближається і потрібно почати відходити від абсурдності комуністичної пропаганди.
Стверджують, що поряд було роздано земельні ділянки для евакуйованих осіб. Відповідно до цільового призначення, землевласники не могли тут будувати капітальні споруди. Через кілька років після зупинки зведення опікового центру на місці цих ділянок з’явилося котеджне містечко.
Спроби відновити будівництво
Опіковий центр почали будувати з 1987 року. Навіть у період розпаду СРСР коштів на реалізацію цього проєкту у державному бюджеті вистачало. Принаймні фінансування було. І на фоні значного спаду економічної активності в Україні це будівництво виглядало як оазис розвитку. Але згодом ця казка закінчилася.
З кінця 1990-х років скорочуються темпи будівництва і на цьому грандіозному проєкті. Починають відбуватися незрозумілі речі. Влада вирішила не завершувати поки будівництво центру, а опікове відділення було розширено на базі другої клінічної лікарні шляхом скорочення пологового відділення.
Надії на відновлення будівництва з’явилися у 2006 році, коли очільником Міністерства охорони здоров’я став Юрій Пальченко. Але навіть такий завзятий та добросовісний чиновник не зміг зіштовхнути з місця ці десятки тисяч тонн цегли та бетону. Хоча й вселяв в серця людей надію про відкриття нового медкомплексу за два роки та багатопрофільного відділення з пріоритетних напрямків медицини до 2011 року.
У 2014 році була чергова спроба реанімувати проєкт. Депутати Київської міської ради, які представляли Деснянський район, звернулися до Міністерства охорони здоров’я та Генерального прокурора з проханням передати об’єкт на баланс столиці. На це звернення була надана очікувана відписка – необхідно, щоб Фонд держмайна зробив оцінку незавершеному будівництву. На цьому історія завершилася на довгі роки.
У 2015 році на сайті Київської міської ради з’явилася петиція із закликом передати недобудову в комунальну власність столиці. Звернення набрало 492 підписи. І це при чисельності населення Деснянського району у більш ніж 250 тисяч осіб.
