ХХ століття, київські вулички та кияни, якими Ви їх собі уявляєте? Неохайними й похмурими, на тлі брудних вулиць і кінського багна? Або це були прекрасні дами в каретах і насичене культурне життя? Було все, культурне життя тогочасних киян було насичене, та не дуже відрізнялося від сучасності. Театри, гастролі, ярмарки, концерти та виставки, киянам початку ХХ століття було чим розважитися і куди сходити. Сьогодні мова піде про унікальну будову на Володимирській гірці – павільйон панораму Голгофа, який стояв навпроти католицького Собору Святого Олександра, на Володимирській гірці. Для недосвідченого глядача ця панорамна картина була справжнім дивом, зануритися в епоху і події далеких днів захоплювала дух, реалістичність була настільки чіткою, що деякі глядачі намагалися увійти в картину. Сьогодні залишилися тільки спогади про це чудо, на Володимирській гірці, а активісти виступають за відновлення колишнього павільйону, пише kyiv-future.com.ua. А ми пропонуємо просто згадати як це було і подивитися на картину очима наших попередників.
Диво родом з Європи
Перша панорама “Розп’яття Христа” з’явилася в 1886 році, в Мюнхені. Традиційний живопис тихенько витісняла фотографія і послуги професійних художників все менше були потрібні. Перша панорама, можна сказати, виникла на тлі суперечки двох художників, вони хотіли створити щось грандіозне, приголомшливе, настільки життєве і правдоподібне, що люди забудуть про фотографію. За 6 років кропіткої роботи художників, слід згадати їх імена: Бруно Пігльгейн, Карл Губерт Фрош, Йозеф Крігер створили неможливе – полотно 17х120 метрів. Робота була оцінена, тисячі людей прийшли на відкриття, схвальні відгуки писали мистецтвознавці. Відвідувачі казали про ефект занурення, неначе це трапилося з ними, ось вони стоять під горою Голгофа і стають свідками страшних і сумних подій. Художники так реалістично зобразили сонячне затемнення, що деяким людям ставало страшно знаходитись у павільйоні.
П’ять років полотно перевозили із міста в місто, поки його не знищила пожежа у Відні, досі причина пожежі так і не з’ясована.
Успіх мюнхенської панорами був просто приголомшливим і багато художників вирішили повторити тему розп’яття і відкрили подібні панорами по всій Європі.
У 1901 році на прохання комерсанта Івана Замараєва Київська міська дума виділила ділянку землі на Володимирській гірці, під будівництво першого київського павільйону панорами.
Перші відвідувачі та вартість
Як хочеться іноді перенестися у стародавній Київ і подивитись, як виглядали улюблені вулиці, як жили раніше люди, про що думали, де гуляли, відпочивали, чи було взагалі яке-небудь культурне дозвілля на початку ХХ століття? І як приємно читати, що у 1900-х роках культурне життя столиці кипіло, гастролі співаків і театри, виставки та вернісажі, виступ Айседори Дункан в сьогоднішньому театрі І.Франка. І ось, в 1902 році, на Володимирській гірці відкрилася справжня панорама, така ж як була в інших європейських столицях – Розп’яття Христа. Для полотна було побудовано двоповерхову будівлю, з цегляним фундаментом і дерев’яним другим поверхом.
Реалістичність панорами вражала, багато жителів відзначають, що на картині з часом виднілися сліди від ніг, деякі намагалися увійти в картину, настільки вона була правдоподібною.
Залишилися дані про вартість входу. Для дорослих ціна була 50 копійок, а для школярів 30 копійок. Для експерименту, ми підняли старі документи, скільки коштували продукти в магазинах, і якщо перевести на сьогоднішні гроші, вартість за вхідний квиток приблизно така, як зараз ціни в кінотеатрах. На початку ХХ століття білий хліб коштував 7 копійок, борошно 24 коп/кг, пляшка горілки – 40 копійок.
Подальша доля павільйону
З часом глядачам захотілось нових картин, до цієї київська публіка встигла звикнути. І власники змушені були змінювати панорами. Для Київського павільйону писав знаменитий художник Рєпін, і в 1903 році містом були закуплені 7 додаткових діорам. Час минав, пройшла війна, прийшла нова влада і павільйон залишався відкритим до 1924 року. А в 1934 році будівлю розібрали, а першу діораму “Розп’яття Христа” встигли сховати у Києво-Печерській лаврі, але під час війни Успенський собор підірвали. Елементи картини, які вдалося врятувати, передали у Київський художній інститут.
На жаль на сьогодні нічого не залишилося від картини, час забрав своє. Київські активісти говорять про відновлення колишнього павільйону, він може стати частиною туристичного маршруту, але плани щодо панорами залишаються лише розмовами.
