Хрещатик – головна вулиця Києва, а тому є невід’ємною частиною історії нашого міста. Зокрема, не лише архітектурної. А втім, саме архітектура вулиці такого статусу, на нашу думку, найкраще відображає стан того суспільства, та настрої, які витали в тодішньому повітрі, ангажуючи творців. Адже, як висловився свого часу Френк Ллойд Райт(провідний американський архітектор-новатор початку XX століття, творіння якого започаткували так звану «органічну архітектуру»): «Кожен великий архітектор обов’язково є великим поетом. Він повинен бути оригінальним перекладачем свого часу, його днів, свого віку». Отож, ми спробуємо розібратися в архітектурних перипетіях містобудівництва радянської доби, стилях притаманних тій епосі(так, це не лише сталінський ампір), та чому Хрещатик мав би зараз виглядати зовсім інакше. Далі на kyiv-future.
«Весь мир насилья мы разрушим
До основанья, а затем…»
Справжній Хрещатицький бум – час коли вулиця почала вважатися престижною припадає на 30-ті роки XIX століття – будуватися тоді тут стало модно. З того часу, і аж до захоплення Києва німцями, Хрещатик був центральною вулицею міста, він став справжнім брендом. Втім, це аж ніяк не відвернуло його знищення, звісно ж, не від рук німецької окупаційної влади, а від “своїх” – радянських. В результаті так званої тактики спаленої землі, Хрещатик повністю висадили у повітря, а те що залишилося зрівняли з землею. Утім, як відомо, німці надовго в Києві не затрималися, і вже коли столицю було “звільнено” постало нагальне питання відбудови, причому зробити це мусили зі смаком, аби довести світові, яка радянська влада могутня та непереможна. І це чудово перегукується з текстом гімну СРСР, так званим Інтернаціоналом, де містяться зокрема такі рядки:
«Весь мир насилья мы разрушим
До основанья, а затем
Мы наш мы новый мир построим,
Кто был никем тот станет всем!»
Це, якраз, чудово відображається в діях радянської влади: після знищеного до тла Хрещатика, на його місці мало постати щось нове, більш авторитарне, та покликане символізувати світові “замашки” радянської влади.
Що таке сталінський ампір?
Взагалі, архітектурні стилі радянскої Росії можна умовно поділити на два періоди:
- Довоєнний: з 1924 по 1945 роки
- Післявоєнний: відповідно, після 1945-го року
Перший період не є винятковим для Радянського Союзу, радше, це була загальносвітова тенденція. А полягала вона, власне, у переході від модернізму, який в той час був у кризі, до класицизму. При цьому митці не просто претендували на традиції Риму, а намагалися поєднувати їх з новим напрямком – конструктивізмом, який мав строгу геометричність та лаконічну монолітність форм. Такі нотки можна знайти й у архітектурі Києва. Мала тут місце і певна мавританська керамічна тенденція: під час громадянської війни в Іспанії Радянський Союз мав на неї величезний вплив, і зміг позичити в неї трохи технологій. Окрім того, існувала тут і необарокова традиція суто національного характеру, втім вона не набула поширення, адже присікалась ще на партійному рівні.
Другий, післявоєнний період характеризується вже поступовою втратою тієї людської гідності та права на самовизначення, яке мали творці до війни. Так, тепер уже сама держава починала диктувати мистецький канон, покликаний показати, що держава, водночас, і радісна, і володіє верховенством у житті людини. Саме тому конкурс на відбудову Хрещатика уже був закритий, тобто на замовлення, хоча раніше конкурси були відкриті.
Хрещатик з претензією на Рим
Перемогу здобули двоє – головний міський архітектор Москви Олександр Власов та Олекса Тацій. Багато сучасних архітекторів та мистецтвознавців вважають, що проект Тація був набагато кращим, безперечно, вишуканішим: він представляв собою Рим високої імперії, відбудований у мармурі. За задумом тут мали міститися храми-толоси, піриптери, та пантеони війни, один з яких мав стояти на місці колишнього кінотеатру «Дружба». Проте згодом, Хрущов, у якості керівника вже України, приїздить до Києва з Москви, де займав посаду 1-го секретаря Московського обласного комітету партії. Він перетягнув з собою і Власова, який, фактично, був під його юрисдикцією. Таким чинон, за втручання Хрущова, відновлювати Хрещатик став саме Власов, що ми й маємо зараз…А втім, провідні архітектори схильні вважати, що проєкт Тація був набагато привабливішим, і хто зна, якою була б наша головна вулиця, якби з примхи історії його таки втілили?
