Насправді досить цікава історія алкоголю в Києві. Спочатку був самогон, адже отримувати алкоголь виробничим способом тоді ще попросту не вміли. Потім “совдепія”, яка не могла визначитись чи забороняти алкогольні напої, чи навпаки, заробляти на тому гроші до державного бюджету. Тобто не сильно і забороняли, але й не підтримували вживання алкоголю Взагалі історія становлення алкоголю та алкогольної промисловості в Києві та й в Україні в цілому досить цікава, якщо подивитися на неї не лише,як на напій. Розповімо що вживали і як закушували кияни. Далі на kyiv-future.
Випити і закусити
Скільки різновидів алкоголю було створено за часи існування Києва. Тут були і різноманітні вина, і пиво, і горілка,і настоянки. В Києві пили усе, і не лише на великі свята. Наприклад, пиво варили у монастирях. Основними виробниками прохолодного напою були Києво-Печерська Лавра, Михайлівський монастир та Видубицький монастир.В ті часи напій ще називався солод. Його виготовляли як для власного вживання, так і на продаж. Усім було вигідно. Монастирі отримували хороший прибуток, а люди в свою чергу мали недорогий хмільний напій. Якщо порівнювати, то відро горілки коштувало 86 копійок, а пиво на порядок дешевше. всього 17 копійок за відро.
Згодом техніку пивоваріння опановують багаті міщани, які починають заробляти на цьому непогані гроші. Особливо поставляючи продукт в бари, трактири та різноманітні заклади. А далі починається найцікавіше. Прохолодний бочковий напій подають гостям з відвареними раками, або ж з сушеною чи копченою рибою.З 1895 року пиво починають активно рекламувати.Якщо раніше це був напій бідняків, то тепер його позиціонують як напій для багатіїв. Особливою популярністю користувалося пиво серед офіцерів та студентів, для яких шампанське занадто дорого, а горілка непристойно.
Поява оковитої
Як відомо, горілка до Києва була завезена. Винайдена вона була ще 11 столітті. До речі в Києві горілку називали гірким вином, Але це не заважало вживати цей напій у досить великих кількостях. Продавати такі напої було дозволено не усюди. Було створено спеціальні заклади, які називались кухлевими дворами, в народі просто “кружала”. В Києві такий заклад знаходився на перетині двох вулиць, Великої Житомирської та Володимирської.
Виготовляти ж горілку на продаж в Києві дозволялось не всім, а лише “Цілувальникам”. Так називали людей, які пообіцяли бути чесними і не продавати горілку наліво, та не просто пообіцяли, а підтвердили свої наміри цілуванням ікони. Можливість підзаробити на цьому мали і інші верстви населення.
Наприклад, такий рід діяльності був дозволений козакам. Їм дозволялось продавати не більш двох казанів горілки на рік. Для тих, хто йшов проти закону, а саме продавав оковиту не оптом, а вроздріб чекав велетенський штраф та конфіскація товару. Також важливо було дотримуватись і правил споживання горілки. В так званих “кружалах”, горілку черпали мирною ємністю, яка була привʼязана до гачка, тому її також називали гачок. Так от таких гачків можна було випити не більше трьох за раз.
Горілчані доходи
Гірке вино було досить міцним напоєм. Його міцність могла коливатися від 25 до 50 градусів. У 1894 році було створено “Технічний комітет” до складу якого увійшов і Дмитро Менделєєв. Саме цим комітетом було затверджено стандарти міцності горілки, яка виготовлялась на території Києва та всієї України. Також важливо було стандартизувати цей напій для досягнення двох цілей. Перша – контроль виробництва та збуту, що б дозволило поповнювати державний бюджет. Та друга – підвищити культуру споживання горілки серед киян. Першої мети досягли дуже швидко, а от друга виявилася майже нездійсненною. Тому що на межі 19 і 20 століття лише в столиці працювало понад 250 магазинів з алкогольною продукцією. Лише за офіційними даними в середньому одна людина випивала на рік більше ніж 12 літрів горілки.
Владі нічого не залишалось, як ввести серйозні обмеження на продаж спиртних напоїв. Так з початком світової війни було введено відомий “сухий закон”. З цього моменту можна було випити чарку виключно в ресторані за величезні гроші. Але й це не зупинило киян. Тут зʼявився самогон. Культури самогоноваріння не було, тому варили хто як міг і вмів. Самогон продавали по тихому і тільки своїм. Адже за такі маніпуляції можна було потрапити до вʼязниці. Сухий закон в країні тривав майже 11 років. Збідніла від війни держава повернулася до надійного джерела поповнення бюджету. Знову розпочався продаж горілки в країні.
Кияни в свою чергу чекали повернення алкоголю на полиці, і вже зранку 28 жовтня 1925 року біля магазинів вишикувались довжелезні черги, а до вечора пів міста були дуже міцно пʼяними.
За пів року держава отримала майже півмільйона карбованців і це був хороший результат. Але люди відверто починали пити з самого ранку.
Інтелігентна горілка
Поки не вступила в силу горілчана стандартизація, горілкою називали все, навіть різноманітні наливки та настоянки. Окрім різноманітних фруктів звісно додавали і цукор. Принцип приготування був дуже схожий з приготуванням горілки, тому цей різновид напою також відносили до виду міцних.
І чітко розділяли, що горілка це для барів та кабаків, а от для посиденьок у вишуканій компанії слід обрати горілку мʼякшу, з додаванням фруктів. Найулюбленішим різновидом такої горілки у містян була варенуха. Готувалась вона дуже довго, але рецепт доволі простий. До спирту додавали сушені груші, яблука, вишні та сливи.
Додавали різноманітні прянощі у вигляді кориці та мускатного горіха.Казанок заліплюють тістом і ставлять до розігрітої печі, мінімум на добу. Найсмачнішою варенухою була та, що приготовлена в гарбузі замість казана. Це напій на відміну від горілки слід було пити повільно, ніби смакуючи. Було не прийнято просто хильнути чарку та занюхати хлібиною. Культура споживання інтелігентної горілки полягала в тому, що не дивлячись на свій градус, вона вважалася легким напоєм, тому і споживати її треба досить повільно.
Горілка у радянському союзі
За часів радянського союзу правила вживання та продажу алкоголю кардинально змінилися. Сухі закони залишились позаду, та і вживання алкоголю було законним. Звісно влада продовжувала отримувати прибуток з продажу, але тепер все частіше та ж влада пропагувала здоровий спосіб життя без алкоголю, даючи містянам можливість обирати на свій розсуд що потрібно. навіть були створені будинки тверезості. В країні масово почали створюватися заклади харчування, які називались “бутербродна”, в народі ж вони отримали назву “рюмочна”.
Такі заклади навіть поділялися на категорії, були рюмочні першої категорії, де тебе обслуговує офіціант, а були другої категорії – де самостійне обслуговування. В таких закладах можна було придбати горілку, але тут завжди було основне правило при купівлі навіть 50 грамів горілки потрібно обовʼязково взяти бутерброд, інакше горілку просто не продавали. Як варіант закуски це відвідувачів влаштовувало, до того ж різноманіття було досить великим. Тут були і бутерброди з ковбасою, і з яйцем, і зі шпротами і ще багато інших.
Тож в таких закладах часто можна було зустріти чоловіків після роботи або ж в обідню перерву. Згодом такі заклади було зачинено. Після Незалежності України було вирішено привести ресторанну справу до певних стандартів без таких забігайлівок.
