Сьогодні фунікулер – одна з визначних пам’яток Києва, мешканці та гості столиці не відмовляють собі в задоволенні проїхатися на ньому, а водночас й помилуватися найкрасивішими схилами. Фунікулер – більше, ніж транспорт: сьогодні це невеликий атракціон між Подолом та Володимирською гіркою. Пропонуємо кілька цікавих фактів про київський підйом. Далі на kyiv-future.
Другий фунікулер в Україні
Більше ніж сто років тому, щоб потрапити до Верхнього міста з Подолу, треба було підійматися дерев’яними сходами, що було довго, важко й незручно. Про необхідність транспорту міська влада міркувала давно, обговорювала запуск трамвая, але до справи так й не доходило. І лише коли в Одесі 1902 року з’явився фунікулер, було вирішено запустити подібний транспорт й у Києві. Вже за три роки з’явився Михайлівський електричний канатний підйом, який одразу ж сподобався киянам.
Автори київського фунікулера
Початкова ідея канатної міської дороги належала талановитому інженеру Артуру Абрагамсону, автору робіт із залізничного будівництва. Саме ця людина зробила все можливе, щоб у містах з’явилися канатні підйоми.
Проєкт київського фунікулера трохи згодом розробили інженер Микола П’ятницький та архітектор Олександр Баришніков. Новий транспорт обійшовся в 230 тис. руб., натомість канатний підйом досить швидко окупився і сподобався мешканцям та гостям Києва.
Передові технології та вагони зі Швейцарії
У виробництві фунікулера було використано перші залізобетонні конструкції – модні передові технології того часу. Самі вагони та все обладнання виробили у Швейцарії, тамтешні інженери добре зналися на будівництві канатних доріг і всього необхідного для них. У новітньому механізмі було передбачено два мотори, потужність кожного з них становила 65 кінських сил, на ті часи це було ґрунтовно!
Протяжність шляху фунікулера
Спочатку планувалася довжина шляху 250 м, але потім лінію довелося скоротити до 200 м, зробивши нижню зупинку на вул. Боричів Тік. Річ у тім, що на місці передбачуваної нижньої станції стояв будинок, власниця якого не погоджувалася на знесення свого маєтку, а матеріальна компенсація їй видалася недостатньою.
І вже з 8 травня 1905 року фунікулер почав регулярно перевозити пасажирів. Обидва вагони вміщали по 70 осіб, рухалися зі швидкістю 2 м/сек, і за 2-3 хв люди з Подолу потрапляли до Верхнього міста.
Перша аварія та реставрація
Все зношується і приходить у непридатність: в 1928 році на фунікулері сталася аварія. Верхній вагончик відірвався і врізався в нижній – обидва вагони розбилися вщент, але добре, що ніхто не постраждав.
На Київському заводі електротранспорту (тоді завод ім. Домбаля) були збудовані нові вагони: їх виготовили з металу та дерева, вони були міцніші та технологічніші в порівнянні з колишніми швейцарськими.
Тоді ж вирішили втілити початковий проєкт, подовживши колії фунікулера. Нижню зупинку розмістили на вул. Сагайдачного: коридором для проходу пасажирів у фунікулер став під’їзд житлового будинку. А для мешканців будинку облаштували нове парадне. Траса фунікулера подовжилася на 38 метрів, і її розташування більше не змінювалося.
Але найцікавіше сталося наступного 1929 року, коли почалися випробування нового фунікулера. Щоб переконатися у повній безпеці, рейки фунікулера змастили олією, але вагон автоматично пригальмував – новий механізм пройшов усі випробування на відмінно.
З 2 травня 1929 року оновлений фунікулер знову почав перевозити громадян. Дешевизна транспорту подобалася владі, й у 30-і роки почалися розробки нових проєктів фунікулерів. Канатні підйоми планували розмістити на Андріївському та Вознесенському узвозах, а також від Пішохідного мосту на Печерськ. Але не склалося – Михайлівський фунікулер так і залишився єдиним у столиці.
Фунікулер: секрети популярності
У середині XX століття цей транспорт пережив кілька реконструкцій, але фунікулер залишався улюбленим засобом переміщення громадян.
У 50-х замінили самі вагончики на більш сучасні та впорядковані, а на початку 60-х у машинному залі оновили обладнання та повністю перебудували верхній вхід. Були плани замінити фунікулер сучаснішими ескалаторами, але потім вирішили залишити як є – адже такого другого фунікулера не було ніде у світі.
Але цей унікальний транспорт потребує постійних оновлень. І у 80-х фунікулер пережив навіть не реконструкцію – повну модернізацію. Зрештою, мешканців будинку по вул. Сагайдачного переселили, що дозволило повністю змінити дизайн станцій: вони стали стильними та комфортними.
І хоча вагончики, як і раніше, йдуть зі швидкістю 2 м/сек, довжина траси й нині становить 222 м, охочих покататися менше не стає!
Взимку лижники використовують його як підйом на гірку, у вихідні та свята тут збираються натовпи туристів і тих, хто обожнює прогулянки. А у будні звичайні громадяни просто їдуть на роботу, скорочуючи собі шлях та заощаджуючи час. За добу цей столичний транспорт перевозить 10-15 тис. пасажирів, а за рік – близько 4 млн людей. Не дивно, що київський фунікулер і наразі входить до списків пам’яток столиці!
