Субота, 25 Травня, 2024

Дмитро Григорович: небезпека, краса та геній створеної авіації

Дмитро Павлович Григорович – один із найвідоміших авіаконструкторів першої половини ХХ століття. Творець величезної кількості найрізноманітніших літальних апаратів та їх частин, якими користуються і донині. Він народився, здобув освіту та реалізував свій потенціал у Києві. Далі на kyiv-future.com.ua.

Дитинство та навчання

Народився Дмитро 6 лютого 1883 року. Через підвищений з дитинства інтерес до точних наук, коли прийшов час віддавати сина на навчання, батьки Григоровича не вагаючись обрали Київське реальне училище. В статуті закладу було написано: “…в ньому надавалася загальна освіта, пристосована до практичних потреб, із поглибленим вивченням низки точних наук…”, також там вивчали дві мови: французькій і німецькій, але все ж віддаючи перевагу точним та природничим наукам, велика увага надавалась практичним заняттям, тому учні часто відвідували лабораторії або ж майстерні. 

У 1902 році Дмитро випустився з училища (після закінчення якого студенти мали право вступати до політехнік або ж на медичні та фізико-математичні факультети інших університетів) та, що не дивно, для подальшого навчання обрав Київський політехнічний інститут імені Олександра ІІ (сучасний КПІ імені Ігоря Сікорського), а саме механічне відділення. У вищому навчальному закладі особливо часто відвідував повітроплавний гурток. Про Дмитра казали, що він “захворів” на усе життя авіацією. Перед випуском з КПІ два семестри вивчав у Бельгії (місто Льєжа) аеродинаміку та теорію двигунів.

Роботи Григоровича

Перші кроки

Після випуску з університету, видатний київський авіаконструктор почав свою роботу над літальними апаратами. Винаймаючи сарай на Куренівському літньому полі та реорганізовуючи його під ангар, Дмитро творить. Перша його робота – побудований з бамбука, спортивний біплан Г1 з двигуном британського зразка “Anzani”, котрий Григорович випробував 10 січня 1910 року.

Наступна його робота була виконана в парі з Ільницьким. Це був аероплан, на кшталт французького “Блеріо Xl”. Певні відмінності були у тому, що вони створили власну конструкцію шасі, а також свою систему управління літаком.

Пізніше на світ з’являються ще два творіння Дмитра: спортивні аероплани Г2 та Г3. Під опікою Федора Терещенка він розробляє конструкцію та виконує більшість робіт над апаратами.

Знаменитий гідроплан

Червоною ниткою крізь навчання Дмитра Григоровича тягнеться бажання поєднати між собою воду та повітря. На жаль, на початку 20-х років ХХ сторіччя Київська авіація була зорієнтована суто на сухопутні літальні апарати, саме тому конструктор перебирається у Санкт-Петербург для подальшого розвитку його кар’єри. 

Безуспішні спроби влаштуватися інженером у новому місті привели Григоровича до роботи в журналі “Вестник воздухоплавания”. При переїзді до тодішньої столиці Російської імперії авіаконструктор, так би мовити, прихопив із собою креслення гідроплана, які були зроблені ним ще за часів навчання в КПІ, а також один зі своїх літаків і зробив на ньому декілька польотів. За цим спостерігав Сергій Щетинін – за­сновник авіаційного заводу “Первое Российское товарищество воздухоплавания С.С.Щетинина и К°”, куди і був запрошений Григорович на посаду технічного директора, а також керуючого. Тонко відчуваючи авіацію та потреби імперії, Григорович пропонує розробляти човни, що літають – гідроплани.

Спершу до заводу звернувся завідувач морської авіації одного з флотів імперії з проханням відремонтувати гідролітак “Донне-Левек”, за роботу взявся Григорович, і як наслідок він захотів створити власний подібний літальний апарат. Врахувавши всі недоліки “Донне-Левек”, був створений гідроплан М1 (“Морський перший”), який злетів 1 червня 1914 року.

Одразу ж за ним конструктор створив літак М2, у якому виправив всі недоліки М1 та “Донне-Левек”.

Але справді визначним стало конструювання літака М5, який був двомісним летючим човном. Його тестування закінчили у 1915 році і він одразу ж був забраний на війну морськими флотами імперії: Балтійським і Чорноморським.

Воєнна авіація Григоровича

Створений у 1916 році морський розвідник і бомбардувальник М9, розроблений Григоровичем, випускався на заводах до 1924 року. Його швидкість в рази перевищувала показники багатьох тогочасних винищувачів, крім цього він спокійно літав при штормі в 4 бали, через що його використовували в морі, він міг сідати й підніматися в повітря навіть із засніжених площ. У 1916 році пілот Ян Нагурський вперше у світі зробив дві “мертві” петлі на летючому човні, більше це повторити не зміг ніхто.

1916 рік був для Григоровича надзвичайно багатим на розробки. В той час ним були створені: човневинищувач М11, розвідник М15, двопоплавковий гідролітак М16 та величезний бомбардувальник МК1 (“Морський крейсер”). 

Бомбардувальник МК1

Також спроектував разом із Михайлом Шишмарьовим гідроплан ГАСН (“Гидроаэроплан специального назначения”) – він переносив торпеди та скидав їх на кораблі ворога.

Також створив ряд літаків, які злітали з суші та сідали на воду: М17, М18, М19, М20 та М21.

Післяреволюційне життя Григоровича

Після подій революції 1917-1918 років, завод Щетиніна був реформований під випущення СГ продукції і Григорович був вимушений постійно змінювати місце життя та роботи і, зрештою, переїхати в Москву, де обійняв посаду директора конструкторського відділу Державного авіаційного заводу №1.

Після революції він продовжував створювати різнопланові літаки: морські та воєнні вже для СРСР.

За своє життя Григорович спроєктував понад 80 типів літальних апаратів, з яких майже 40 випускалися серіями. Створив перший у світі гідроплан та підкорював країну і цілий світ своїми справжніми витворами мистецтва, які поєднали в собі красу, геніальність та небезпеку для ворога. 

Latest Posts

.,.,.,.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.