Київ – одне з трьох міст України, в якому присутня система підземних тунелів для поїздок на потягах. Також такими містами є Харків та Дніпро. Київське метро має 52 станції та три гілки, які поєднані між собою переходами: зелена і червона – “Золоті Ворота” та “Театральна”, зелена і синя – “Палац спорту” та “Площа Українських Героїв”, синя і червона – “Майдан Незалежності” та “Хрещатик”, відповідно. Далі на kyiv-future.com.ua.
Перші плани
Бажання створити метрополітен у Києві виникло у влади ще в далекому 1884 році. В планах було побудувати гілку від дніпровської пристані до залізничного вокзалу, також вона мала проходити через Поштову площу на Бессарабку, де планували звести новий пасажирський вокзал. На жаль, в той час міська дума не схвалила даний проєкт, адже в ньому не було потреби, та і для тих часів це було занадто затратно.
У вересні 1916 року до влади прийшла пропозиція допомоги американського капіталу для створення київського метрополітену, але влада відхилила і цю пропозицію, більшою мірою на це вплинув початок Першої світової війни.
29 квітня 1918 року утворилася Українська Держава Павла Скоропадського. Гетьман тодішньої України також загорівся думкою про створення метрополітену, але вже у районі Звіринця (це певна історична місцевість Києва між Печерськом, Видубичами, Тепличкою і Чорною Горою). Товариш тодішнього міністра шляхів інженер Чубинський казав: “Київ стоїть на горах й долинах, утворених самою природою й метрополітен, виринаючи з тунеля-гори в долину й проїзжаючи знову тунелі, буде перевозити всіх і все з Бессарабки на Демієвку, з Звіринця на Лук’янівку, з Набережної чи Прорізної на Задніпровські Слобідки.”
Але вже 14 листопада 1918 року до влади прийшла Директорія УНР і плани Скоропадського були зруйновані ще до початку їх реалізації. У зв’язку з цим, через свою неактуальність та недоречність, думки про будівництво метрополітену були відкладені у далекий темний ящик.
Початок реалізації ефемерних планів
На початку липня 1936 року верхівка Київради розглянула дипломну роботу Папазова, випускника тодішнього Московського інституту інженерів залізничного транспорту, “Проєкт Київського метрополітену”. Вірогідно ніхто не знає чи були напрацювання студента включені до фінального плану будівництва, але він отримав винагороду в розмірі 100 карбованців за роботу, що на той час було чималою сумою.
Цього ж місяця у газеті “Більшовик” опублікували статтю, в якій йшлося про проєкт київського метрополітену, розроблений інститутом транспортної механіки Академії наук УРСР. Саме в ній мешканці Києва вперше побачили плани на три гілки метро. Готуватися до старту будівництва почали в 1938 році, але через початок Другої світової війни роботи знову були відкладені, так би мовити “до ліпших часів”.
5 серпня 1944 року Радою народних комісарів СРСР було випущено постанову про будівництво метро в Києві.
У квітні 1949 року Міністерство шляхів сполучення створило “Київметробуд” для дослідження найбільш та найменш завантажених містянами маршрутів, щоб зрозуміти напрямок трьох гілок. Планувалося створити 3 гілки та 22 станції, по яких ми їздимо і нині: Сирець – Печерськ, Святошино – Бровари, Куренівка – Сталінка ( сучасні Оболонь – Теремки).
Після повного аналізу та створення схем нарешті почалося будівництво. На шляху до кінцевого результату робітників зустріли труднощі у вигляді своєрідності рельєфу (постійні гори та спуски), а також пливуни – нещільні гірські породи, наповнені водою, та інші особливості земної поверхні, які ніхто не врахував під час проєктування підземних шляхів, що помітно уповільнило розвиток метро. Влітку 1949 року були закладені перші цеглини шахт метрополітену.
Грудень 1951 року ознаменований з’єднанням першого тунелю станцій “Хрещатик” та “Арсенальна”, яка є найглибшою у світі, її глибина становить 105,5 метрів. Такою вона є через особливості рельєфу і саме через це її використовують як ядерне бомбосховище для високопоставлених осіб України.
У 1954 році владою СРСР було призупинено діяльність по будівництву київського метрополітену, адже бюджет був направлений на освоєння цілинних земель – нерозораних та необроблених ділянок, які можуть використовуватися для сільськогосподарської діяльності.
У 1958 році було оголошено цікавий конкурс: створити найкращий проєкт станції метрополітену. Спеціально створена команда людей із різних куточків СРСР відібрала 80 робіт творців і представила їх у вигляді виставки, де обрали 5 найкращих і втілили їх у станціях “Вокзальна”, “Університет”, “Хрещатик”, “Арсенальна” та “Дніпро” (перша наземна станція), які були оформлені найпершими.
Перші поїздки
Аж через 10 років після початку будівництва, у 1959 році, було закінчено останні пускові ділянки сучасної частини червоної гілки метро між “Вокзальною” та “Університетом”.
6 листопада 1960 року було запущено першу ділянку метро – зі станції “Дніпро” по станцію “Вокзальна”. Перший тиждень після відкриття потяги працювали у екскурсійному режимі, будь-хто міг спуститися вниз та проїхатися на новому транспорті. Це робили найсміливіші, адже не знали чого очікувати як від підземних станцій та потягів, так і від нових для людей типів сходів – ескалаторів. Після цього періоду проїзд став платним – 50 копійок одна поїздка. На той час ще не було жетонів, тому всі використовували паперові квитки, які перевіряли контролери. 1961 року були встановлені перші турнікети. З початку 1964 року, після деномінації радянських грошей, проїзд вартував 5 копійок.
Іван Виноградов – перший машиніст київського метро
Будівництво при СРСР
Червона гілка
У 1963 році відкрито наступну пускову ділянку, дві станції: “Політехнічний інститут” та “Завод Більшовик” (сучасна “Шулявська”).
У 1965 році відкрили Міст Метро та Русанівський метроміст, разом з цим відкривають 3 наземні станції: “Гідропарк”, “Лівобережна” та “Дарниця”. Також у вересні цього ж року відкривають другий вихід зі станції Хрещатик.
1968 року зводять станцію “Комсомольська” (сучасна “Чернігівська”). Саме за оборотним тупиком (частина станції, яка призначена для обороту та нічного відстою поїздів) створюють перший пункт для техоглядів та дрібних ремонтних робіт з потягами.
Початок 70-х років відзначився відкриттям третього виходу зі станції “Хрещатик”, а також трьох станцій: “Жовтнева” (сучасна “Берестейська”), “Нивки” та “Святошин” і пункт технічного обслуговування потягів у західній частині червоної гілки. Також відомий Гаванський шляхопровід – міст, на першому рівні якого автомобільна траса, а на другому – шлях метрополітену.
Цікавий факт: 23 серпня 1973 року звичайний робітник заводу “Арсенал” (приладобудівний завод) В. Голіков на станції “Арсенальна” став мільярдним відвідувачем київського метрополітену та отримав рік безкоштовних поїздок.
5 грудня 1979 року була відкрита крайня станція – “Піонерська” (сучасна “Лісова”), кінцева станція червоної гілки.
6 листопада 1987 року – будівництво станції “Ленінська” (сучасна “Театральна”), щоб в майбутньому створити третю, зелену гілку метро.
Синя гілка
У 1971 році почалося будівництво наступної гілки метро – Куренівсько-Червоноармійської (сучасна Оболонсько-Теремська). Протягом будівництва робітники також зіткнулися не з однією перепоною. Найяскравішою була знахідка у 1972 році частин давньоруської садиби. Археологи взялися за її розкопки та дізналися набагато більше про побут тогочасних народів на Подолі.
17 грудня 1976 року – відкриття першої черги лінії довжиною 2,32 км, у склад якої увійшли станції “Площа Калініна” (з часом перейменована на “Площу Жовтневої Революції” і сучасна “Майдан Незалежності”), ескалатор на перехід між “Площею Калініна” та “Хрещатиком”, “Поштова Площа” та “Червона площа” (сучасна “Контрактова Площа”) та пункт технічного обслуговування.
На початку 80-х років відкрито ряд станцій: із “Тараса Шевченка” по “Героїв Дніпра” (кінцева станція синьої гілки), “Площа Льва Толстого” (сучасна “Площа Українських Героїв”), “Республіканський стадіон” (сучасна Олімпійська), “Червоноармійська” (сучасна “Палац Україна”) та “Дзержинська” (сучасна “Либідська”).
Зелена гілка
31 грудня 1989 стартувала перша черга третьої лінії метро, її довжина склала 2,1 км і до її складу увійшли “Золоті Ворота” (цікавий факт: при оздобленні станції будівельники потаємно виклали напис “Слава Україні!”, аби це не помітив ніхто із донощиків, зробили це коричневою смальтою, бо тогочасна влада СРСР була категорично налаштована проти незалежності нашої держави), “Палац Спорту” та “Мечнікова” (сучасна “Кловська”). Станція “Золоті ворота” отримала власний вихід лише наприкінці квітня 1990 року, до цього єдиною можливістю потрапити на вулицю був перехід через зупинку “Ленінська”.
Станції “Дружби Народів” (сучасна “Звіринецька”) та “Видубичі” були побудовані ще за часів Радянського Союзу, але відкриті лише через 5 днів після його розпаду.
Будівництво за незалежності України
Після здобуття незалежності Україною, незважаючи на проблеми з економікою та фінансами, будівництво київського метрополітену продовжилося. Також, у зв’язку з декомунізацією в 1993 році станції масово переназвали та дали найменування тих, які відомі нам зараз.
Червона гілка
З 24 травня 2003 року для використання було запущено ще дві станції: “Житомирська” та “Академмістечко” – друга кінцева станція червоної гілки. Вони стали завершальною частиною проєкту першої гілки.
Зелена гілка
30 грудня 1991 року все ж були відкриті станції “Дружби Народів” та “Видубичі”. Також між ними знаходиться станція “Печерська”, будівництво якої почалося пізніше за дві вищезгадані через ускладнення, які виникли у зв’язку з особливостями рельєфу, тому відкриття відбулось аж 27 грудня 1997 року. В грудні вже 1992 року були відкриті залізничні шляхи через Південний міст до станцій “Славутич” та “Осокорки”.
В 1994 році були збудовані станції “Позняки” та “Харківська”, а у 1996 році – “Лук’янівська”. А вже у 2000 році відкрили станцію “Дорогожичі”.
14 жовтня 2014 року одну частину зеленої гілки завершено станцією “Сирець” (кінцева).
В серпні 2005 року відкрили станцію “Бориспільська”, і на цій події продемонстрували президенту Ющенку нові потяги, вироблені в Україні.
23 травня 2008 року, на день Києва, було організовано відкриття станції “Червоний Хутір” – кінцевої станції на зеленій гілці київського метрополітену.
Синя гілка
6 листопада 2010 року – 50 річниця існування київського метрополітену і трішки більше ніж через місяць, 15 грудня цього ж року, на честь знаменного ювілею запустили потяги по коліях із “Деміївської”, через “Голосіївську” і до “Васильківської”.
50 станція київського метрополітену почала функціонувати 27 грудня 2011 року і це станція “Виставковий центр”.
28 жовтня 2012 року відбулися парламентські вибори, саме тому за 3 дні до цієї події була відкрита станція “Іподром”.
І фіналом великого проєкту, який існує ще з глибокого ХІХ сторіччя стала станція “Теремки” – кінцева станція синьої гілки.
Недобудовані станції
- Станція “Львівська брама” – закинуте будівництво розташоване між “Золотими Воротами” та “Лук‘янівською”. Роботи були призупинена 1997 року.
- Станція “Теличка” – розташована між станцією “Видубичі” та Південним мостом. Роботи зупинені в 1992 році.
- Станція “Герцена” – закинута, розташована між Лук’янівською та Дорогожичами, мала б відкритися разом з ними. Будівництво було закинуте в середині 90-х.
- Станція “Проспект Вернадського” – мала б знаходитися між “Житомирською” і “Святошин”. Був створений проєкт, але будівництво так і не розпочалося.
